20.

Якщо я думала, що після затримання Артема усе налагодиться то я дуже помилялася, мене чекало ще тисячі випробувань. І перше - це пояснити Антоніні Петрівні, своїй уже колишній свекрусі, що взагалі відбувається.
 

- Як ти плануєш їй це все пояснювати?
 

Ларка сиділа біля мене, як на голках, і хоч вона була знайома з деякими деталями, всеодно не могла зібрати усе докупи.

- Чесно, я поняття не маю, ти прекрасно знаєш, що вона для мене, як мама

Не хочеться робити з її єдиного сина: зрадника, бандюка та самолюба, навіть, якщо це правда. Такий виклад інформації її знищить.

- А Микита, що з ним?

Я заплющую очі, відкидаю голову на спинку дивану і якщо чесно сама не знаю, що далі.

- Лар, дай спокій, мені потрібно почати з чимось одним розбиратись

Намагаюся закрити тему стосовно Микити, я впевнена у своїх почуттях, у тому, що хочу бути з ним, але є одне але… повертаючись сюди, він не планував мене повертати, а це вже червоний прапорець.

Усі ми знаємо, що жінки люблять вухами, але зараз я у такій ситуації, що мені потрібні вчинки.

- Соф, а Міша, тобі терміново потрібна няня!

Ларка має рацію, я просто не вигрибу зараз з Мішею і цим усім, але зараз для мене відкриті тільки власні кошти, оскільки усі рахунки Артема заблоковано.

- Зранку поїду до Антоніни Петрівни, можливо вона погодиться мені допомагати з Мішею

Подруга запитально підіймає брову, але не розумію її здивування. 

Це ж її рідний онук, він нікому не завинив, наші стосунки з Артемом не повинні ніяк на це вплинути!

Моя голова перетворилася у камінь, багато років тому, я була у схожому стані, але тоді у середині було пусто, тоді я шкодувала себе, а зараз у моїй голові повна каша, а серце переповнене любовʼю. Тепер у мене є за кого переживати і це ще гірше.

У кімнаті панує цілковита тиша, Ларка гортає стрічку новин у пошуку чогось нового. 

І тільки гучна мелодія телефону змушує мене піднятися з дивану і повернутися до реальності.

На екрані висвічується номер Микити, а я не знаю, що робити, що йому казати, але напевно більше не хочеться, щоб він зараз сюди приїхав, мене потрібен час,

Тому вирішую, що краще підняти слухавку.

- Алло, ну що, ти як?

Його голос звучить стривожено, він говорить не впевнено і тихо.

- Нормально
 

А як ще пояснити цей стан. Жива! Це вже добре, до психлікарні не забрали, а це теж вагомий плюс.

- Може я приїду?
 

Ну от, а що я казала, коли вагалась чи брати слухавку!

- Ні, не сьогодні! Біля мене Лара, тому є кому підтримати

- Тобі краще знати! Але завтра я приїду і це не питання

Звичайно мені приємно, що він переживає за мене, що хоче турбуватись, але завтра буде завтра!

- Добраніч!
 

Кладу слухавку і сльози самі починають котитися по щоках.

Уже один раз я зробила велику помилку, коли необдумано вийшла заміж за Артема, не хочу помилитися знову.

Не знаю коли я заснула, не памʼятаю нічого, мене просто вирубило. 

Коли я розплющила очі то перше, що я побачила - це Ларка, яка заснула сидячи біля мене!

Намагаюся тихенько вислизнути на кухню і прямую на кухню. Мені терміново потрібні таблетки від головного болю, бо я її на плечах не можу втримати.

Знаходжу аптечку з давно протермінованим ліками, але інших немає, тому допомагаю собі чим можу.

Ставлю чайник і заходжу в новини, можливо поки я спала, ще щось сталося.

Судячи з подій, які сталися зі мною всього за місяць часу то я не здивуюся, якщо на нас летить метеорит.
 

«Сьогодні у ночі було затримано угрупування, яке нелегально перевозило через кордон: наркотичні речовини та зброю, серед цих осіб: відомий юрист Стельмах Артем Володимирович»

Що? Яка зброя? Від цього заголовку я мало не завалююсь на підлогу. Про те, що були наркотики я знала і то буквально тиждень, але зброя? 

Можливо це якийсь наклеп! Одразу телефоную Микитові, щоб дізнатися все більш детально.

- Вибач, що так рано! Але ти вже читав нову статтю?
 

Говорю швидко, ніби час скоромовок.

- Привіт, ні! Ще не встиг, а що там?

Я починаю знервовано пересуватися з кута в кут.

- Ану глянь, але зараз
 

Довга пауза, а потім запитання, яке мене вибиває з колії повністю:

- Ну і шо тут не так?

Не лишаю місця на паузу, одразу різко нападаю.

- Зброя, про яку зброю йдеться?

Микита голосно вдихає, а тоді намагається мене заспокоїти.

- Софіє, ти не все знаєш про свого чоловіка, це тільки початок, якби ти знала усю правду, ти б йому смертну кару побажала

Боже,  про що він… невже я всі ці роки жила з убивцею та наркобароном.

- Я хочу знати усе, усе розумієш?

- Тоді при зустрічі

Хочу ще щось сказати, але чую з-заді себе ледь чутні кроки. Я так голосно розмовляла, що розбудила Мішу. Він дивився на мене розгублено, а я намагалася натягнути хоча б якусь усмішку.

Тому різко завершую розмову:

- Наберу тобі пізніше
 

Я не чекаю зустрічної відповіді, або ще якоїсь іншої інформації. Мій мозок уже повністю забитий тим, що прокручує план, як пояснити Міші.

- Мам, а ми в школу не запізнимось і взагалі, чому ми тут?

Бляха я зовсім забула про школу, та я про все на світі забула від цього заголовку. Це ж тепер кожен буде зиркати на нас з Мішею з презирством.

І якщо я зможу дати відсіч, і то можливо, то Міша у мене дуже ранимий, він не зможе відповідати на кожен негативний коментар.

Ідея приходить моментально, такий план мені підходить.

- Міш, а давай зробимо сьогодні вихідний від школи, а самі поїдемо до бабусі

Син взагалі не розумів, що і до чого, просто мило плескає війками.