18

Ранок для мене розпочався значно швидше ніж для Микити. Одразу прокидаюся від сонячних променів, а от він продовжує мило спати.

Тихенько підкладаю руку собі під голову і спостерігаю за тим, як Микита уві сні облизує губи, а згодом пошепки говорить, навіть не відкриваючи очі:

- Взагалі то не виховано так довго дивитися на людину

Я щиро посміхаюся і тягнуся до його пухких губ, здається, що вони трішки набряклі після вчорашніх поцілунків.

- Ти взагалі очі ще не розплющив, а вже на мене наклеп зводиш

Микита розвертається до мене, притягує максимально близько, так ніби роздавити хоче. Він легенько поправляє мої розкидані по подушці коси, а я мов те маленьке кошеня, муркочу у відповідь.
 

- Нам потрібно багато чого прояснити!

Його голос стає більш серйозним, але погляд залишається незмінно мʼяким.
 

- Умієш зіпсувати романтичний момент
 

Одразу огризаюся, так хочеться побути у цій казці бодай пʼять хвилин.

- Піду приготую сніданок, а ти можеш ще трошки повалятися

Микита підіймається з ліжка, вирішує не одягати костюм, а так у боксерах прямує до дверей:

- Кава з молоком?

Уточнює вже біля самих дверей.

- Без, молоко тільки в лате

- От це теж обговоримо

Відкидую голову назад на подушку і почуваю себе справжньою принцесою. Мені ніколи не готували сніданки.

В якийсь момент згадую про Артема, він ж може заявитися будь-коли і тоді моїй казці точно кінець.

Беру в руки телефон і одразу помічаю одне смс, настрій під три чорти.

- Артем: «Ти де, я здається сказав додому»
 

Чомусь самостійно підкладаю агресивну інтонацію, бо впевнена, що радості в нього було мало.

Не знаю чи правильно роблю, але вирішую самостійно зателефонувати, щоб пересвідчитись, що він не припреться сюди.

- Доброго ранку, тільки побачила твоє смс

Намагаюся виглядати спокійно, але так і хочеться кричати в трубку.

- Мене цікавить де ти, якщо не дома?
 

Відчуваю його роздратування, але якщо чесно то так всеодно.
 

- Я не мала ключів від будинку, вони у машині залишились, тому я у батьків, пізніше буду

Боже, ніколи не думала, що буду так професійно вішати макарони, але ж не казати мені правду.

- Гаразд, щоб на вечерю додому

Від такого тону хочеться одразу вирвати. Він говорить до мене ніби до маленької дитини. Точніше не говорить, а скоріш наказує, як рабині.

- Ага

Швиденько відповідаю, але сумніваюсь, що Артем це почув, бо на тій стороні слухавки голосно віддали гудки.

Підіймаюся з ліжка, проходжу до ванної кімнати, намагаюся привезти себе в порядок. Дивлюсь на себе в дзеркало і помічаю блиск в очах, якого давно не було, губи, які так і кричать, що  вночі їм спокою не давали.

Уже сходами вниз до кухні я відчуваю шлейф свіжої кави у перемішку з чимось смачненьким. Бачили б ви ту ідеальну картину, аж слюнки течуть.

Микита біля плити готує омлет, на столі уже гарно розкладені солодощі, що ще потрібно для щастя.

- Ти поспішила, ще не все готово

Микита оглядає мене з ніг до голови. Я вирішила не запарюватись з нарядом, тому зараз на мені легенький халатик, а під ним тільки білизна.

- Я встигла засумувати без тебе

Роблю невинне обличчя та декілька разів покліпу війками.

Підходжу ближче, обіймаю з-заді за широкі плечі і трусь носиком об гарячу шкіру.

- Як же добре, не хочу, щоб це колись закінчувалося

Микита повертається до мене, обіймає за талію, притискається чолом до мого чола і майже шепоче:

- Зроблю усе можливе, щоб так було завжди

Ми перемістилися до столу, щоб спокійно поснідати та поговорити, оскільки в мене безліч запитань і я навіть не знаю з чого почати.

- І що будемо робити далі?
 

Роблю ковток кави і чекаю на відповідь, страшно почути, що це була одноразова акція, і вже зараз ми вдамо вигляд, що нічого не було.
 

- Давай спочатку я!

Микита бере мене за руку, а мені вже й ніякі відповіді не потрібні, достатньо його тепла.

- Чому ти мені нічого не сказала?

- Про що саме?

У мене багато нової інформації за вісім років набиралось, самій цікаво з чого почати.

- Про погрози забрати сина! Та й взагалі ти давно знаєш про баб, яких обходить твій чоловік

Цим він мене трошки вибиває з колії, ніби кігтями проходиться.

- Про баб знаю буквально декілька днів. А стосовно сина то для чого я мала це розповідати?

Помічаю в його очах неабияку роздратованість.

- Твої проблеми - це мої проблеми і варто це запамʼятати

Витримую паузу, мені приємно це чути, але хіба це щось змінить.

- Він не віддасть мені сина, а без нього я нікуди не піду. Тому нам потрібно зараз обговорити, що робити з нами!

Микита стискає міцніше кулаки і дивлячись просто в очі заявляє:

- Ти розумієш, що якби я не притиснув Лару то знову б повівся на те, що ти обрала його, а не мене

Хмурюся від такої інформації, відкладаю чашку і одразу випалюю:

- Стоп, стоп, стоп! Тобто знову обрала його? Ти ж сам мене кинув і поїхав без жодних пояснень
 

Мій голос почав тремтіти, буквально декілька хвилин і я розплачусь.

- Мені всеодно, що було між вами тоді, тепер я тебе не віддам…

Не даю йому договорити, бо він говорить дивні речі, не розумію про що йде мова.

- А що було тоді? Можеш пояснити, бо я нічого не розумію
 

Микита бачить, що це я не нервую, це я злюсь на нього за таке.

- Соф, я поїхав, бо Артем зізнався, що бігає до тебе, коли ти вільна…