17.2

Час ішов вічність, повітря у закладі не ставало. Артем разом зі своїми співрозмовниками так мило спілкувалися.

Микита привітався з Артемом міцним рукостисканням, а мені вистачило банального «привіт».

- Люба, можеш піти поспілкуватися з дівчатами, нам потрібно серйозно поговорити

Артем легенько цілує мене в губи, вдаючи шалене кохання. І хоча його губи ледь мене торкнулися, але мене мало не вивернуло на місці.

Бачили б ви реакцію Микити на цей цирк, його вилиці ходуном ходили, а з очей ось-ось почнуть вистрибувати іскри.

- Так, звичайно, тільки потрібно спочатку носик припудрити

З широкою посмішкою покидаю цю мега цікаву компанію. Оглядаюся на усі сторони, щоб побачити когось приємного. Помічаю знайомих мені жіночок, але проходжу повз тільки коротко привітавшись. 

Ми з ними інколи спілкувалися на схожих заходах, але щоб розмова йшла, потрібно гарно вихвалятися, а я якось не маю чим.

Тому уже через хвилину я стою у віддаленому куточку з великим дзеркалом. Підправляю зачіску і вирішую прогулятися закладом, бачу сходи на другий поверх, і без сумнівів прямую туди.

Тут я так розумію уже якісь окремі кімнати, можливо навіть спальні номери. Проходжу усі дверцята і наштовхують на величезну панорамну стіну. Заклад знаходиться за містом, тому вигляд з цього вікна прекрасний.

- Гарно, правда?

Ви знаєте, які відчуття, коли бʼє током. А я вам скажу!

Від цього голосу розірвало на шматочки, я різко розвернулась і побачила у приглушеному світлі знайому статуру. Микита впевнено наступав, здається йому начхати, що нас можуть побачити. 

Звичайно! Йому всеодно, а мені кінець, якщо Артем побачить.

- Ти що слідкуєш за мною?

Обурююсь, але якщо прислухатися до мого тіла, яке усіма силами стримується від бажання обійняти то стає зрозуміло, що я перечу сама собі.

- Маєш повне право так думати!

Він скорочує відстань між нами до міліметрів, але я продовжую вдавати байдужісь.

- Як бачиш я зробила вибір, тому нам краще не пересікатися

Намагаюся якомога швидше завершити розмову, що втекти від цього густого, гарячого повітря, яке обпікає мене.

- Чудова акторська гра

Микита широко посміхається, а я тону все глибше і глибше.

- Микита, кажу ще раз, я зробила свій вибір

Розтягую кожен склад речення, щоб це виглядало більш правдоподібно.

- Повертайся до батьківського дому, я приїду, там і поговоримо
 

Він тримає свої руки заховані в кишенях, але таке відчуття, що мене здавлює цими руками.

- Ну, по-перше, я повернуся додому з чоловіком, а по-друге, ми вже наговорились

Обходжу Микиту, але ледве підіймаю ноги. Я не повинна мучитися через нього, у мене вистачає проблем. У спину чую коротку фразу:

- Ти мене почула?
 

Не зупиняюся і ніяк не реагую на це питання. Спускаюся вниз до інших, бачу, що Артем уже змінив компанію, але для підтвердження своїх слів прямую до «коханого».
 

Боковим зором помічаю, що Микита теж повернувся до залу і щось серйозно обговорює з винуватцем зустрічі. 

Буквально через годину цього цирку Артем повідомляє мені, що плани помінялися і наша гостина завершується, точніше моя. Виявляється чоловіки залишаються, для обговорення деталей, а дами можуть бути вільні.

Якщо чесно то я не знаю чи то радіти, чи що взагалі робити. А вже, коли Артем садить мене в таксі і називає самостійно адресу, навіть не заморочується і слава Богу не цілує мене знову, я видихаю.

Уже на півдорозі, прошу водія змінити маршрут. Ні, це не тому, що Микита наказав, а тому, що я не хочу повертатися в той дім.

Повернулася до батьківського дому, тут уже відчувається затишок, пахне мною. Я підіймаюся на другий поверх, щоб сходити в душ і зняти з себе це все. Але як тільки я відкриваю шафу, по дзеркалі блимає світло фар. Виглядаю у вікно і бачу, що машина таксі зупинилася, і з неї вийшов Микита.

Чую дзвінок у двері, але не наважуюся відчинити. Звук припиняється і в ту хвилину чую, як вібрує від смс мій телефон.

- Микита: «Виламаю двері»
 

Одразу біжу вниз, щоб відчинити, знаю, що він не жартує. На підборах ледве втримуюсь на ногах, бо змінити образ я так і не встигла.

- Правильне рішення
 

З серйозним виглядом говорить Микита, коли переступає поріг будинку.

Зачиняю двері і встигаю тільки розвернутись, як стається те чого я аж ніяк не чекала.

Микита вгризться в мої губи палким поцілунком, міцно стискає мою талію. 

Усіма силами намагаюся вирватись перервати цю бурю, але в той же момент відчуваю, як мої лопатки притискаються до холодної стіни.

Микита на секунду дає мені видихнути і шепоче просто в губи:

- Що ти робиш зі мною?

Мене ще більше приголомшує, бо недавно він сам мене зупиняв від дурниць, а тепер накинувся, як звір якому не давали мʼяса місяць.

- Це ти що робиш? Що взагалі відбувається!?

Штовхаю його в груди, але ця шафа навіть не смикнулась. Він продовжує блудити пальцями по моїх ребрах і тертися носом об мою шию.

- Микито, зупинись, що ти робиш, що з тобою?

Кричу так голосно, що від власного голосу вуха закладає.

- Я не дам йому забрати сина, я зроблю все, не сумнівайся

Ці слова приводять мене у цілковитий ступор. Звідки він знає про сина, може він всю ситуацію знає! Але звідки?
 

Почуваю себе повною ідіоткою, часто кліпаю віями і дивлюсь у ті шалені очі. Як тільки хочу поцікавитися звідки у нього така інформація, як починаю розуміти:

- Твою ж матір, Ларка

Ця фраза схопилася з мого язика самостійно. Так ось що за таємнича зустріч. Це вона поділилася такою інформацією.