15.2

Якщо чесно то не памʼятаю про що ми говорили дорогою до Лари, та й чи говорили взагалі. Усе було наче в тумані і тільки коли подруга голосніше заговорила я зрозуміла, що уже давно сиджу у неї на кухні.
 

- Соф, для початку потрібно заспокоїтись

- Як на диво я спокійна

Вона сіла навпроти і розливаючи вино по бокалах спостерігала за моїм дивним спокоєм.

- Якщо чесно, то коли ти ридала у моєму кабінеті, я хоча б розуміла, що робити, а зараз ти не подаєш жодних признаків життя

Я підняла погляд на подругу і почала швидко говорити, руки не могла відірвати від столу, вони надто трусилися.

- А чого мені тепер ревіти, чого вимагати? Я завжди бачила у ньому все: друга, підтримку, але ніколи коханого чоловіка. А тепер мене дивує, що мені зраджують! Я нічого не зробила, щоб наша сімʼя була ідеальна, розумієш, нічого!  Коли вирішила щось міняти то вже пізно
 

Лара поклала свою руку зверху на мої, я відчувала її підтримку, але пустота в мені розривала мене зсередини.

- Софіє, усе що робиться на краще, ти сильна я ж знаю, ти зможеш

- На краще? На яке краще? Тепер я одна з сином, як взагалі йому пояснити цю всю ситуацію

- Почекай це вже добре, у тебе є син, твоя опора, є я, ти ж знаєш, я за тобою в пропасть піду

Як тільки я намагаюся, щось відповісти то помічаю, що на моєму телефоні зʼявилися сповіщення.
 

- Микита: «Так розумію зустріч відмінилася?»

Я закрила обличчя долонями і тихо сказала:

- Бляха, я зовсім забула про те, що домовилася з Микитою

Ларка одразу відповіла:

- А вона тобі точно потрібна, ця зустріч? Може варто забити?!

- Я й сама не знаю, з однієї сторони не хочу знати нічого про справи Артема, а з іншої цікаво, що він мав на увазі, коли говорив про помсту

- Відпочинь сьогодні, думаю зустріч можна перенести

Подруга посміхнулася куточками куб, що дало мені краплю сил, щоб хоч якось написати смс.
 

- Софія: «Вибач, форс-мажор, можемо зустрітися іншим разом?»

- Микита: «Допомога потрібна? Бачив вже один раз твій форс-мажор»

- Софія: «Дякую, тут я якось сама»

Ларка виділила мені кімнату, навіть видала піжаму і халат, я якось не планувала свою сьогоднішню ночівлю.

Пар у душовій кабінці був такий, що виїдало очі, а гаряча вода просто плавила мою шкіру, але в цей момент я не відчувала ніякого болю, печіння чи щось схожого. Клубок у горлі став більший і більший. Я почувала себе знищеною, не знаю, що б я робила і де б була, якби не подруга.

- Що ти плануєш робити далі?
 

Лара запитала мене одразу, як я вийшла з душу, вона стояла з моїм телефоном і досить стурбовано виглядала у вікно.

- Повернуся до батьківського будинку з Мішею, хіба є інші варіанти?

- Соф, а думаєш Артем так просто залишить тобі сина?

- З чого таке дурне питання?

Я в деякій мірі аж напружилась, а Лара спокійно підняла телефон над головою, стверджуючи:

- Ось, вибач, довго пікав, я й глянула, що там

Вона простягнула мені телефон, а мені уже страшно дивитися, що там. Сідаю на край ліжка і одразу помічаю сім нових повідомлень від Артема.

- Артем: «Прошу, давай обговоримо спокійно дану ситуацію»

- Артем: «Нам обом було добре і спокійно разом, для чого все ламати»

Я погоджуюся з тим, що нам було добре разом, у нас було розуміння, ми розуміли один одного, але є одне велике АЛЕ, коли мені потрібен був інтим я не шукала нікого на стороні, а завжди ділила ліжко з ним, ось тут проблема. 

Це я була вірна і зручна дружина, а він хто…

- Артем: «Ми зламаємо дитині життя»

- Артем: «Я зараз приїду куди скажеш і поговоримо»

- Артем: «Проси все, що хочеш, я виконаю любі бажання»

А вже в наступних повідомленнях зовсім інший Артем, той якого я почала помічати зовсім недавно, той якого я боюсь.

- Артем: «Набралася впевненості, коли Костецький повернувся, думаєш ти йому потрібна, він дуже легко від тебе відмовився»

- Артем: «На сина можеш не розраховувати, я зроблю все, щоб він залишився зі мною»

У голові тисяча слів, які я хочу сказати, але мої пальці так трусяться, що не те що по буквах попасти не можу, я ледве тримаю той клятий телефон у руках.

Я повертаю голову до Лари і зі сльозами на очах не говорю, видавлюю ті слова:

- От скажи, як я могла не помічати таке стільки років
 

Ларка обняла мене з-заді, поклала свій підборідок мені на плече і досить впевнено говорила, у її голосі не було докору, але здається, що всі її слова правда.
 

- Соф, давай будемо відверті, а що ти взагалі помічала у Артемі? Те що він хороший батько? То це факт! А ще що? Тобі ж вистачало цього одного пункту і все!

- Але я не бігала в ліжко до інших!

- А ти часто бігла до нього в ліжко, тут взагалі тобі потрібна розмова з психологом, бо я тебе не розумію в цьому плані!

- Що ти маєш на увазі?

- Я про те, що у тебе надто занижене лібідо!

От що я мала на увазі, коли казала, що у нас з подругою секретів немає. Вона так серйозно про це заговорила, що мені здається я й сама в це почала вірити.

- Ти хочеш сказати, що я фригідна, так?

- Та ну тебе…може ти просто фригідна стосовно Артема!?

От уміє Лара з однієї проблеми зробити дві, щоб мені взагалі розсипатися від того всього.

Я просто впала на подушку, скрутилася калачиком і здається ні про що не думала, ну принаймні у душі було пусто, а в голові каша.

Подруга не залишила мене навіть тоді, коли я заплющила очі, я відчувала, що вона лежить поруч і дуже помітно трясе ногою, здається, що вона проживає те що і я.