15.1

Зараз я почуваю себе, як маленька дівчинка, яка вперше йде на побачення. У цьому маленькому ліфті мені просто стає жарко, нема чим дихати. Ще й третій поверх чомусь так далеко, за цей час в моїй голові прокручується безліч планів. Не знаю з чого почати розмову, навіть пролітає така думка, щоб одразу поцілувати, але знала б я тоді якій мене чекає сюрприз.

Я знайома з деякими колегами Артема, тому ще мило спілкуюся з ними, оскільки кабінет чоловіка у самісінькому кінці. Порухавши дверною рукою, виявилося, що двері замкнені, вирішую зателефонувати, щоб дізнатися чи варто чекати, можливо він все-таки дома, а жалюзі забув закрити.

Але коли я почула мелодію дзвінка за дверима була трішки шокована, тому що він ще й вибив. Дивно це було дуже дивно, думаю варто почекати. Підійшла до кавового автомату, обрала свій улюблений лате та чекала просто стояла і чекала. 

Чесно почуваю себе наче у фільмі, знову себе накручую, але ще на щось сподіваюся.

Коли чую, що двері кабінету, який мені потрібен відчинилися і  звідти вийшла просто шикарна блондинка, яка досить помітно поправляла ґудзики на своїй і так прозорій блузі, а навпроти мене зупинилася біля дзеркала, щоб підмалювати губи.

Не можу описати свій стан, я почуваюся мертвою, невже всі чоловіки, які мене оточують поводяться, як тварини, один тікає, інший ще краще - спить не тільки зі мною. Супер! Що ж в мені не так!

Хочеться просто напросто рознести все, що тут є, але сил нуль. Я ледве стримую крик, плач і йду таки до цього клятого кабінету.
 

Без стуку заходжу в середину, застаю Артема, який спокійно курить у привідкрите вікно, здивовано і перелякано дивиться на мене.

- Привіт
 

Вітаюсь, а далі просто мовчу, сама не знаю чого чекаю.

- Привіт, щось трапилось? Ти не на роботі?

Чоловік викидує недопалок і наближається до мене з помітною, штучною посмішкою.

- А хіба не можна зробити сюрприз коханому чоловіку?

Мої очі бігають туди-сюди в бажанні знайти бодай щось, не здивуюся навіть жіночим  трусикам на столі.

- Такі сюрпризи мені дуже подобаються
 

Артем обіймає обома руками мене за талію, притягує ближче і нахиляється, щоб поцілувати.

- А ти бачу ненаситний!
 

У моєму голосі чути не тільки злість, здається в ньому чути всі емоції.

- Скучив за тобою, що тебе дивує? Доречі вибач!

- За що?

- За вчорашнє, я трохи перебрав і наговорив зайвого!

Я проводжу пальцями по його густому волоссі зі словами:

- Ааа це нічого, я думала ти перепрошуєш за цю блонду!
 

На цих словах помітна Артемова розгубленість, яку він з усіх сил намагається заховати.

- Кого? Ти про що?

- Я про цю прекрасну, сексуальну даму, з якою ти мені зраджуєш

Я стояла мов укопана. Людина якій вірила, з якою я прожила сім років спільного життя - так безсоромно мені бреше.

- Софіє, я не розумію про що ти говориш! Яка зрада, яка білявка? Я працював, як віслюк, усі ці дні.
 

- Мене мало цікавлять ваші рольові ігри, я занадто довго була в ролі дурепи. Тож, будь ласка, давай розставимо всі крапки там де вони потрібні.

Якщо чесно то я у повному шоці, що можу отак черство та беземоційно говорити у такий момент.

- Давай нормально і спокійно поговоримо, ти все не так зрозуміла

- Ой, справді, серйозно? Я не проти нормальної розмови, але слухати, що я усе це собі видумала не збираюся.

- Гаразд, тоді давай за смачним обідом поговоримо

- Дякую, не голодна!

Гучно кидаю свою сумочку на стіл та присідаю, щоб послухати всю історію кохання цих двох.

- Софіє, це все не серйозно, це так чисто випадково вийшло

- Цікаво, дуже цікаво, можна випадково сісти на жуйку або на пофарбовану лавку, але щоб випадково сісти на член то вперше таке чую

Артем закрив обличчя долонями і лаявся сам до себе.
 

- Соф, цього більше не повториться

Він присів біля моїх колін і міцно стиснув їх руками.

- Звичайно, що це не повториться, бо ми розлучаємось

- Ну не гарячкуй ти одразу

- Я переночую у Лари, а завтра заберу речі і з Мишком переїду до батьківського будинку

- Бля…
 

Артем схопився і врізав кулаком по стіні, а я була така нерухома, як та стіна.

- Соф, давай вирішимо це без розлучення, у нас син, що ти йому скажеш?

- Син виросте і сам все зрозуміє, а ділитися з кимось я не звикла!
 

На цих словах я підіймаюся з крісла, беру сумку і прямую до дверей, але на останок вирішую дещо уточнити:

- Давно ти отак бігаєш по бабах?

Він просто опустив погляд, а тут і не потрібні ніякі слова. Тут весь пазл склався!

- Можеш не казати, я зрозуміла

Я вийшла з кабінету не оглядаючись, може комусь здалося, що я сильна, що не кричала, не плакала і не рвала волосся, але коли я ступила у ліфт мене розірвало. Сльози лилися такою рікою, що я мало не задихалася від схлипування, просто пливла по стіні на ту кляту підлогу з думкою, що я нікому не потрібна.

Зібрала сили в кулак і вийшла та ні навіть вибігла з цієї бісової контори. Сіла в машину і не розуміла куди мені далі їхати?! Додому? Не можу, до сина - не хочу, щоб він мене бачив такою.

Тому єдиний варіант поїхати на роботу і там померти від цього болю.

***

- Навіть не кажи, що все так погано
 

Лара зблідла, коли я зарвалася у її кабінет червона від сліз.
 

- Що сказав лікар? Як лікувати? Що робити?

Вона задавала сто питань, а я не могла слова звʼязати.

- У мене все добре, аналізи сплутали

Я майже шепотом це видавила з себе, а подруга схопила мене за плечі і спробувала потрясти.

- То чого ти ревеш? Від радості?

- Ага

- Роблю каву, це потрібно відмітити, хоча б так