12.

На момент, коли я прощалася з дівчатами, мені було так прикро, адже наші зустрічі й так скоротилися до мінімуму, а я знову просто тікаю додому.

Звичайно вони усіляко намагалися мене вмовити залишитися, але цей психологічний тиск ніяк не давав мені розслабитись.

На вулиці було досить холодно та залишатися у середині не було бажання. Я зайшла в додаток таксі і миттєво зробила замовлення, але чекати потрібно було десять хвилин.
 

- Бачу твої плани на вечір помінялися, маленька!?
 

Мені не потрібно повертати голову, щоб впізнати голос того настирливого пʼянички. Моє тіло моментально напружилося, а долоні стиснулися у кулачки.
 

- Моя пропозиція розважитися ще в силі

Цю фразу я чула уже зовсім близько, а коли його руки лягли мені на стегна то бажання врізати в пику зросло до небес.

- Заберіть, будь ласка, свої руки, у мене є чоловік і мені не потрібна ваша увага

- Та я тебе й заміж не кличу, чому мене має цікавити твій чоловік, тут і зараз його немає

Фу… від цих слів стає гидко, от чому я не люблю такі місця.

Аж коли майже біля моїх ніг зупиняється чорне, тоноване ауді, я мало не втрачаю свідомість, чомусь мені одразу спало на думку, що це авто прибуло до цього мудака, але…

- Тебе й на хвилинку не можна залишити, люба! Прошу сідай
 

Микита так гарно увійшов у цю роль, він галантно відчинив мені двері авто і простягнув руку.

Якщо чесно то я не довго думала, коли подала йому руку. Серед двох варіантів я обрала - безпечний, впевнена, що Микита не заподіє мені шкоди, чого не можна сказати про цього пʼяного чоловіка.

- То як зі мною, то у неї є чоловік, а тут одразу в тачку сіла, хвойда
 

Я не чула, що далі він говорив, бо Микита голосно грюкнув і повернувся за кермо. 

Вирішила, що не буду шарахатися кожного слова ну принаймні буду вдавати спокій.

- Дякую

Вперше за сьогодні самостійно порушила тишу між нами. 

- Можеш зупинити мені десь тут, я дочекаюся своє таксі.
 

Чомусь повірила, що такий варіант розвитку подій можливий.

Микита не повертав свого погляду до мене, коли запитав:

- Можна я задам тобі одне питання?

- Так, звичайно

І хоча я виглядала спокійною, ну принаймні мені так здається, але моє серце просто виривалося.

- Чому ти так мене шарахаєшся?

- Тобі здалося!

- Я тебе знаю, ти…
 

Я не дала договорити, не хочу чути яка я.

- Правильно розумію, ти не зупиниш?

- Ага, в точку

- Тоді мені на Медову

- Окей

Як би я хотіла мовчати всю дорогу, але цікавість бере своє.

- Ти надовго?

- На невизначений термін

- Як батьки?

- Робота, дім і так по колу

- Ти один приїхав?

Це питання виривається з мене необдумано, але маємо те що маємо.

- Ні

Я повернула голову до вікна і намагалася насолодитися нічним містом.
 

- А питання з ким не хочеш поставити?
 

І тут ловлю на собі зацікавлений водночас здивований погляд.

- Мене має цікавити твоє особисте життя?

Господи, здається, що мене почав брати алкоголь і я зовсім не контролюю, що кажу.
 

- Не знаю, мені наприклад цікаво чому тебе не забирає чоловік!?

- Напевно тому, що придумали таксі

- Ааа… ну це багато пояснює

Решту часу ми їхали мовчки, а коли підʼїхали до будинку я навіть не дякуючи вискочила з авто.

- На чай не запросиш?

Прилетіло мені в спину таке питаннячко, що ж він хоче від мене.

- Думаю, що зараз не найкращий час для гостей

Вдавати вигляд, що я не почула було б безглуздо, тому я мило відповіла.

- Гаразд, але можеш попередити Артема, що я завітаю, хочу побачитися з давнім другом

- Обовʼязково, будемо раді! Дякую, що підвіз, спокійної ночі

- Був радий зустріти тебе, добраніч
 

В будинок я не йшла, а мчала на тих шпильках, але коли відчинила двері то зрозуміла тут пусто, тільки вітер робить шум через розбиту склянну стіну.

***
 

Прийняла гарячий душ, змила ретельно макіяж і вже попрямувала до спальної кімнати у якій чогось було так холодно, чи то від вітру на вулиці, чи то від пустоти всередині.

Мій телефон спалахнув сповіщенням:

- Ларка: «Могла залишатися тусити, Костецький прислухався моєї поради і пішов, бо ніде його не бачу»

Ага ще й як прислухався. У нас немає секретів, тому я й цей момент легко повідомлю Ларі.

- Я: «Знаю!»

- Ларка: «Звідки…?»

- Я: «Бо він десять хвилин тому, як поїхав від мого будинку!»

Лара так довго набирала повідомлення, що я ледь не заснула, але було цікаво, що ж за мемуар вона пише.

- Ларка: «Що? Тільки не кажи, що було якесь продовження! Як взагалі так вийшло? Що казав? Ти в нормі?»

Сто питань, а відповідей ще більше!

- Я: «Яке продовження, за кого ти мене маєш? Завтра розкажу! Я в нормі»

- Ларка: «Окей, спи»

Звісно я збрехала, що в нормі, мене аж колотить від нервів: де в біса Артем, що це було сьогодні, для чого він повернувся?

Напевно не тільки Ларка сьогодні не поспить, але і я.

Заснула я під ранок, але дзвінок свекрухи змусив мене прокинутися.

- Добрий ранок, Софійко, о котрій ти заїдеш, бо ми не знаємо, що планувати?

- Добрий ранок, зараз поснідаю і приїду

- Гаразд, чекаємо

- До зустрічі

Гаряча кава допомогла хоч якось прокинутись та сил не було ніяких. Але більше мене розбудив звук мотору під вікнами. Хвилина і я бачу Артема з букетом квітів і він з натягнутою посмішкою прямує до мене. Чомусь сьогодні це не так мило, як би хотілося, навпаки виглядає, як замолювання грішків.

- Вибач, кохана, це все через проблеми на роботі, я не хотів на тобі зриватись