***

Коли з їжею було покінчено, Кіра, до якої разом із ситістю повернувся інстинкт самозбереження, почала озиратися і придивлятися до Арети. На вигляд їй не було більше двадцяти п’яти. Але в ній все було наче не від людського світу. Погляд, інтонація рухи і ці всі магічні штуки, які вона робила.

- То… - нарешті насмілилась запитати Кіра, - хто ви? І чому привели мене сюди?

- Нууу… - Арета на мить замислилась, - у цьому просторі і часі люди називаються таких як я відьмами.

- Відьма? Ви справжня відьма? Це типу… з мітлою і казанком?

Арета скривилася.

- Слухай, мала, вам наштампували стільки серіалів про всяку нечисть, а ти реально досі уявляєш відьму як персонажа старих казок? – спитала вона глузливо.

- Та ні… просто, ми живемо у занадто сучасному світі, щоб так легко повірити у існування чогось такого… надприродного, - зізналась Кіра, - навіть те, що я бачила на власні очі, мені усвідомити і прийняти важко. Та і якщо чесно, я не можу вигадати жодної причини, з якої могутня відьма могла б зацікавитися мною.

- Яка ти скромна, - закотила очі Арета, - тобі не пасує.

- Але я дійсно не розумію. Я якась обрана чи типу того?

- Ні, не обрана, - втрутився у розмову Елеріс, що знову мав подобу сови.

Він приземлився на підвіконня і невдоволено подивився на Арету.

- Руто, не тягни, скоріше поясниш – скоріше здихаємося її, - сказав він.

- А ви не дуже привітний, - насупилась Кіра.

- А ти мала крадійка і невдячна свинота, - фиркнув Елеріс.

- Ел, - Рута приснула в нього водою з глечика, - завали черпак.

- То чому я тут?! – не витримала Кіра, - ви мене викрали?

- Ти сама за мною пішла, - підняла брову Рута, - хочеш, відкрию тобі браму назад прямо зараз.

Кіра мовчала. Рута зітхнула.

- Слухай, мала, - нарешті сказала вона, - цей світ влаштований як механізм. І якщо розібратися що до чого, то все начебто просто. Кожна жива істота цього світу – це частина цього механізму. В механізмі все чітко і ясно. Зрозуміло, як він працює, як працював і як працюватиме далі. І якщо вже розглядати то все з такого боку, то є шестерні, які рухаються по інерції, під впливом інших шестерній. А є такі, які самі приводять у рух частину механізму. Простіше кажучи, є люди, що впливають на світ і ті, на кого впливає сам світ. Так от, ти з перших.

Кіра дивилась на Руту з недовірою. Вона все ще не могла зрозуміти, до чого вона хилить. І Рута явно не дуже хотіла повністю відкривати їй карти.

- Все повториться, - тихо сказала вона, дивлячись Кірі в очі.

- В якому сенсі? – не зрозуміла так.

- Мир, який настав, дуже крихкий, - продовжила відьма, - йому настане кінець і дуже скоро.

- Знову буде війна? – із жахом прошепотіла Кіра.

- Бінго! – знущально курликнув Ел, - війни завжди повертаються. Тирани ніколи не визнають поразок.

- Але… але це не можливо!

- Можливо, - похитала головою Рута, - і ця війна закінчиться кінцем світу. Ну, майже.

- Маячня якась… - Кіра відчула, як її кинуло у холодний піт, - навіть якщо і так… до чого тут я?!

- Те, що лишиться від світу потребуватиме твоїх знань, - серйозно відповіла Рута.

- Яких ще знань?! Я ще навіть школу не закінчила!

- Ну от ми плавно і підійшли до того, навіщо ця чортиця втрутилась у плин людського часу, - зітхнув Елеріс, - нитка твоєї долі надірвалась. Таке іноді трапляється. Ти мала помиритися зі своєю опікункою в машині по дорозі додому. Разом ви мали вибрати напрямок у навчанні, який би тобі подобався. І ти б вступила на навчання…

- Дурня якась… Вас Марина підіслала?!

- Дурня – це те, що від твоєї впертості, твоя ж виткана доля дала тріщину. І тепер під загрозою вимирання ціле поселення людей у майбутньому, - на долоні Рути замерехтіли клубки червоних ниток, - ти мала стати селекціонером. Займатися створенням нових культур. Таких, які могли б рости на землі, що пережила ядерну зиму.

- Ядерну зиму?! Хочете сказати, буде ядерна війна?

- Буде, - кивнула Рута, - і ти переживеш її. І від твоїх знань та навичок залежатиме багато життів. У цьому переплетінні доль немає когось іншого, хто міг би замінити тебе. Тому, коли нитка долі надірвалась, я і втрутилась.

Кіра мовчала. Вона намагалась осмислити всю інформацію, що вивалили на неї як відро із кригою, прямо на голову. І, неочікувано для самої себе, вона вскочила і зриваючись на крик, вдарила руками по столу.

- Кажеш, втрутилась?! У долю?! У плин часу?! Якщо ти це можеш, то чому просто не зупинити це?! Чому не запобігти цій війні?!!

- У світу є свої правила, дитино, - знизала плечима Рута, - а в мене є свої ліміти.

- Але ти втрутилась у мою долю! То втрутилась би у долю того клятого диктатора! Обірвала б його життя! Ти ж можеш це!!!

- У світу є правила. Механізм має працювати по цим правилам, - спокійно повторила руда.