Розділ 102

Розділ 102. Інтерв’ю, яке мало бути правдою

Минуло кілька днів після відео Макса.
Інтернет, наче втомившись від ненависті, почав змінювати тон.
Хтось писав:

“Вперше блогер не сховався за піаром.”
Інші:
“Настя смілива. Я б не змогла.”

У Насті з’явилося кілька повідомлень від незнайомих дівчат: “Дякую, що не мовчиш.”
Вона читала їх і не вірила — як швидко натовп може перетворитись із монстра на натовп співчуття.
Але в глибині все одно жило побоювання: надто тиша була крихкою.

Того ранку їй зателефонувала редакторка популярного ток-шоу.
— Пані Анастасіє, ми хочемо показати вас справжню. Без сенсацій, без брехні.
Голос звучав щиро. Навіть теплим здався.
— У нас формат живого спілкування. Ви зможете розповісти, якою є насправді.

Настя вагалася. Макс — навпаки, спалахнув.
— Ні, — сказав різко. — Не треба. Вони шукають шоу.
— А якщо ні? Якщо цього разу — справді шанс показати, що ми не герої пліток?

Він довго мовчав, потім кивнув:
— Якщо й підеш, то я буду поруч.

Студія зустріла їх холодним світлом прожекторів і запахом гриму.
Все виглядало гарно, але надто штучно — усмішки ведучих, блискучі столи, підготовлені камери.

Настю посадили у крісло. На екрані за спиною — кадри її фото, відео, заголовки з мережі.
“Наречена блогера”, “Дівчина з села, що підкорила Інтернет”.

Ведуча з усмішкою звернулась:
— Настю, ви стали символом простої дівчини, яка потрапила у світ слави. Як це — бути поруч із людиною, яку знає вся країна?

Настя вдихнула.
— Важко. І водночас просто, коли ти любиш. Бо Макс — не картинка. Він живий. І я теж.

Ведуча кивнула, але її очі блиснули.
— А чи правда, що ви спеціально приїхали в місто, щоб потрапити в його життя?

Настя застигла.
— Ні. Це неправда.
— А чому тоді саме в той день, коли він оголосив конкурс, ви заповнили анкету? Випадковість?

Камери наблизилися. Макс у залі зціпив кулаки.
— Так, випадковість, — сказала Настя рівно. — Я не знала, хто він. І не хотіла нічого, окрім чесності.

Ведуча посміхнулася майже непомітно.
— А хіба не чесно, що ви вже тоді мали інший профіль на сайті знайомств? Ми маємо скріншоти.

В студії — тиша.
Настя не розуміла.
— Що?..

На екрані позаду з’явились фото — старі, зроблені ще до знайомства з Максом.
Її профіль із фейковими повідомленнями, сфабрикованими листами.

— Це монтаж! — Макс підвівся. — Це брехня!

Але ведуча продовжила, як ні в чому не бувало:
— Ми нікого не звинувачуємо. Просто хочемо правди.

Настя дивилася на екран — і бачила, як чужі слова, чужі фото стають “доказом”.
Вона намагалася щось сказати, але голос зник.

Після ефіру вона не плакала. Навіть коли Макс вивів її з будівлі й посадив у машину.
Просто дивилася перед собою.
— Настю, це була підстава. Вони заплатили за той фейк.
Вона мовчала. Потім прошепотіла:
— Я знала, що так буде. Просто не думала, що знову буде боляче.

Він потягнувся до неї — але вона відсунулась.
— Дай мені час.

У її голосі не було злості. Лише втома.
Він бачив, як вона тремтить — не від страху, а від зневіри.

Тієї ночі Макс написав пост.
“Коли правда топчеться ногами, мовчи. Потім покажи доказ.
Але не віддавай серце тим, хто живе на рейтингах.”

Підписники розділились.
Одні — підтримували. Інші — сумнівались.
А десь у темному куті Оля дивилась новини, і її губи торкнулась усмішка.

Настя сиділа на ґанку. Холод торкався пальців.
На колінах — кошик яблук.
Вона взяла одне, вдихнула аромат і вперше за день заплющила очі.

“Вони можуть сказати, що я брехала. Але ніхто не забере з мене здатність відчувати.”

Вона прошепотіла це собі, як обітницю.
А десь у темряві заспівала сова — тихо, ніби погоджувалась.