Розділ 96

Розділ 96. Її ефір

Студія була порожня. Без глядачів, без світлового шоу, без блиску камер.
Тільки вона, мікрофон, старий ноутбук і білий фон, який Макс колись поставив для репетицій.

Настя довго сиділа мовчки.
Руки тремтіли, серце билося швидше, ніж світло індикатора на камері.
Вона знала: щойно натисне “Start broadcast” — повернення не буде.

“Ти не блогерка, ти не телеведуча,” — звучав у голові Діанин голос.
“Ти просто дівчина з яблуками, що переплутала сцену з реальністю.”

І саме тому — вона натиснула.

— Привіт. Я Настя. І сьогодні я не ховатимуся за чужими словами.

Її голос був тихий, але в кожному звуці відчувалася правда.
— Я не актриса, не модель і не шукаю слави. Я — та, кого вчили мовчати, коли болить. Але зараз хочу говорити.

Вона розповідала про дитинство у селі, про запах сіна і яблуневий сад, про мамину хустку, яку ховала під подушкою, коли плакала.
Про страх — вийти в люди, щоб тебе не засміяли.
І про те, як зустріла людину, яка вперше не вимагала, а слухала.

Макса.

— Він навчив мене, що справжня сила не в гучності, а в тиші, де є щирість.
Вона посміхнулась крізь сльози.
— І якщо за це мене назвуть наївною — нехай. Бо наївність — це ще не зіпсоване серце.

Коментарі посипалися одразу.

“Нарешті хтось говорить правду.”
“Так щиро… навіть незручно плакати.”
“Це не контент. Це життя.”

Протягом години трансляцію подивилися понад півмільйона людей.
Настя не чекала оплесків. Вона просто сиділа, а в очах — спокій, який з’являється після бурі.

Коли ефір закінчився, вона вимкнула камеру, і тільки тоді помітила, що Макс стоїть у дверях.
Він не втручався, лише дивився.
Очі блищали.

— Ти це зробила, — прошепотів він. — Без скандалу. Без крику. Просто серцем.

Він обійняв її, міцно, без зайвих слів.
— І тепер тебе вже не сховаєш, Настю. Світ тебе почув.

Десь за кілька кварталів, у своїй квартирі, Оля дивилась той самий ефір.
Руки стискали келих шампанського, але усмішка зникла.
— Це не виступ, — сказала вона холодно. — Це сповідь.
Вона кинула келих у стіну. Скло розлетілося, як її терпіння.
— Гаразд, Насте. Грай у правду. Але правда має ціну. І я знаю, як її змусити заплатити.

Настя тим часом сиділа на терасі, притулившись до Макса.
Ніч була тепла, зірки світили, і навіть повітря пахло полегшенням.
— Як думаєш, — запитала вона, — тепер нас залишать у спокої?
— Ні, — відповів він чесно. — Але тепер ми не одні.

Він торкнувся її долоні, переплів пальці з її.
— І якщо колись знову прийде буря — ми витримаємо. Бо тепер світ побачив, що справжність — теж має голос.

А вранці їм подзвонили з національного телеканалу.
“Настю хочуть у новий проєкт. Сама ведуча. Без фальші, без сценаріїв. Тільки живі історії.”

І вперше в житті вона не злякалася.
Вона просто сказала:
— Я подумаю. Але тепер — тільки на своїх умовах.