Розділ 9

Студія гуділа, як розбурханий вулик.
Оператори носилися з камерами, світло миготіло, немов гроза перед бурею, а звукорежисери щось нервово шепотіли у мікрофони.
В повітрі пахло кавою, лаком для волосся й адреналіном.

Сьогодні мав відбутися ефір, який усе вирішить.
Офіційна розмова про скандал — про неї, про нього, про “історію, що підкорила мільйони”.

Настя сиділа у гримерці.
Перед нею — велике дзеркало, обрамлене лампочками, які різали очі.
Косметика бездоганна, зачіска ідеальна, але в очах — щось інше:
страх, тривога, й водночас глибоке, майже вперте спокійне рішення.

Вона дивилася на своє відображення, і в голові вирувало:
“Сьогодні не можна тікати. Сьогодні — або я скажу правду, або мене перепишуть так, як вигідно.”

Двері відчинилися без стуку.
— Готова? — голос Макса був тихим, але в ньому чути втому.
Настя не підвела очей.
— Не знаю, — чесно відповіла вона. — Але мовчати не можу.
Він кивнув, сідаючи поруч.
— Якщо щось піде не так — я скажу перший.
Настя усміхнулася кутиком губ.
— Ні, цього разу я скажу сама.

Він подивився на неї так, ніби вперше бачив справжню. Без гриму, без страху.
І в ту секунду зрозумів: вона вже не та дівчина, яку привіз у шоу.

Світло. Камери. Прямий ефір.
Червона лампочка блиснула — й у мить тиша залила все навколо.

Ведуча, з бездоганною усмішкою і холодним блиском в очах, заговорила голосом, який вчився торкатися сенсацій:
— Отже, друзі, сьогодні в нас — ексклюзив! Настя, яка підкорила серця мільйонів, уперше розповість, що сталося тієї ночі…

Настя вдихнула, ніби перед стрибком у воду.
Погляд у камеру.
— Мабуть, я не дуже підкорювала серця, — почала вона тихо, але впевнено. — Я просто… була собою. І ніколи не думала, що це хтось назве сенсацією.

У залі стало тихо.
Макс стояв за лаштунками, дивився на монітор, і від кожного її слова в нього стискалося серце.

— Я приїхала сюди не за лайками, — продовжила Настя. — І не за славою. Я просто хотіла знайти людину, з якою буде легко дихати.
Її голос тремтів, але не злякано — як тремтить струна, коли звучить правдиво.

Камери повільно наблизили її обличчя.
— І знаєте, що дивно? — усміхнулася вона. — Коли я зрозуміла, що це можливо, усе навколо вирішило зробити з цього контент.

У залі хтось тихо засміявся, але сміх відразу стих — слова били глибше, ніж очікували.

— Люди можуть писати, що хочуть, — продовжила Настя. — Але я не хочу ховатися. Так, мені подобається Макс. І ні, це не сценарій. І якщо ви вважаєте це слабкістю — то, мабуть, я просто людина.

На секунду повисла пауза.
Ведуча кліпнула, губи здригнулися — вперше їй не вистачило готової репліки.
І саме тоді Макс вийшов з-за лаштунків.

Камери одразу розвернулися до нього.
Зал затамував подих.

— Я, мабуть, маю щось сказати, — його голос лунав твердо, але очі — м’які, повні тепла. — Я звик рахувати цифри, реакції, графіки. Але сьогодні я просто хочу стояти поруч із нею.

Тиша розірвалася шквалом оплесків.
Режисери в апаратній метушилися, намагаючись зберегти “ефірну дисципліну”, але навіть вони не могли не посміхнутись.

Настя стояла поруч із ним, і вперше за весь час — не грала роль.
Її руки тремтіли, але в очах — спокій.
Вона просто була. І цього вистачало.

Після ефіру телефони знову шаленіли.
Повідомлення сипалися без зупину: підтримка, захоплення, навіть вибачення від хейтерів.
Але одне сповіщення перевершило всі:
відеодзвінок з дому.

— Доню! Ми бачили! — мама кричала крізь сльози. — Ти така гарна, така справжня!
Бабуся вигулькнула з-за її плеча й усміхнулася:
— От що значить любов, навіть телевізор не зіпсує!
А тато, як завжди, спокійний, тільки нахилився ближче й сказав:
— Головне, щоб не забула, хто ти. І не віддала серце тим, хто вміє рахувати перегляди.

Настя усміхнулася крізь сльози.
— Не віддам, тату. Віддам тільки тому, хто вміє слухати тишу.

У цей момент двері тихо прочинилися.
Макс зайшов, спинився на порозі, почув її слова — і просто сказав:
— Я вже навчаюся.

Вона підвела погляд. Їхні очі зустрілися — і все навколо стало неважливим:
рейтинги, статті, камери.
Тільки вони двоє.

Настя вперше за довгий час не боялася майбутнього.
Бо вперше весь світ бачив не шоу, а правду.
Правду, яку не напишеш у сценарії.
Правду, що пахне живими серцями,
і яка починається з простого:
“Я — не контент. Я — людина."