Розділ 5

Розділ 5. Ревнощі, інтриги та серце Макса 

Настя тільки-но вийшла з гримерки, коли до неї підійшла одна з фіналісток — та, що з самого початку намагалася втрутитися в будь-яку сцену. Висока, з ідеально вкладеним волоссям і поглядом, який завжди шукав камеру.

— Привіт, Настю, — промовила Катерина з ледве прихованою посмішкою. — Тобі добре вдається бути “щирою” на камеру. Але пам’ятай: це шоу, а тут усі зацікавлені.

— Дякую, — просто відповіла Настя й посміхнулася. Посмішка вийшла спокійною, майже ніжною — такою, що вибивала суперниць із рівноваги.

Макс, який стояв неподалік, усе бачив. Його погляд трохи потемнів.
— Не переживай, — тихо прошепотів він, коли Катерина відійшла. — Вона просто нервує.
— Може й так, — відповіла Настя. — Але, здається, вона планує трохи хаосу.

І дійсно — хаос не змусив себе чекати.
Вже за кілька хвилин Катерина “випадково” забула піднести реквізит, який мав бути у Насті в кадрі. Усе зависло на секунду, режисер нервово махнув рукою, але Макс миттєво зорієнтувався — підійшов, узяв з її рук потрібний предмет і сам передав Насті.

— Дякую, — сказала вона, трохи збентежена його уважністю.
— Не за що, — відповів він, і їхні пальці ненароком торкнулися. Коротко, але досить, щоб у грудях прокотився теплий розряд.

Поліна, продюсерка, спостерігала за ними, злегка прикусивши губу.
— Ідеально, — прошепотіла вона оператору. — Природно, щиро, хімія працює. Глядачі це відчують.

Після зйомок усі розійшлися хто куди. Студія пахла пилом від софітів, кавою і нервами. Настя сіла на диван у кутку, тримаючи яблуко, яке принесла з дому. Їй подобався цей простий запах — він нагадував дитинство і сад.

Макс підійшов непомітно, поставив поряд чашку кави.
— Ти справді не звикла до цього світу, правда? — тихо спитав він, сідаючи поруч.
— Так, — посміхнулася Настя. — У нас у селі все простіше. Якщо комусь не подобаєшся — скажуть прямо. А тут... тут усе як дзеркала, які показують не тебе, а відбиток, що хочуть бачити інші.
— Знаєш, — сказав Макс, дивлячись на неї серйозно, — у цьому світі я вже давно не бачу справжніх людей. І, мабуть, тому мені цікаво бути поруч із тобою.

Її пальці завмерли на яблуці. Вона відчула, як у горлі пересохло.
— Це комплімент?
— Це факт, — відповів він.

Їхня розмова була тихою, але в ній відчувалася напруга — не ворожа, а та, що народжується між двома людьми, які відчувають одне одного навіть без слів.

У цей момент у студію зайшла ще одна фіналістка — блондинка Олена, завжди усміхнена, але зараз її усмішка зів’яла, коли вона побачила Настю й Макса разом.
— О, не заважаю? — спитала вона, але тон був гострий, мов лезо.
— Ні, ми просто говоримо, — відповіла Настя.
— Ага, — сказала Олена, — просто говорите… цікаво.

Коли вона пішла, Настя тільки зітхнула.
— Здається, тут починаються перші ревнощі.
— Ага, — посміхнувся Макс. — І мені це навіть подобається.

Під час наступних зйомок усе стало ще цікавіше. Катерина і Олена намагалися перехопити увагу, вставляли репліки у чужі сцени, але Макс дивився лише на Настю. Кожна спільна сцена була справжньою: сміх, випадкові торкання, погляди, що затримувалися довше, ніж дозволено сценарієм.

Поліна ховала посмішку:
— Вони навіть не грають. Це вже не шоу, це щось інше.

Коли день добіг кінця, студія спорожніла. Настя залишилася у кімнаті підготовки — знімала прикраси, витирала макіяж. Її відображення в дзеркалі виглядало втомленим, але очі світилися.

У дверях тихо з’явився Макс.
— Можна? — запитав він.
— Звісно, — відповіла вона. — Ти ж головна зірка.

Він сів навпроти, дивився на неї з якоюсь розгубленою ніжністю.
— Настя… Я сьогодні зрозумів одне. Мені цікаво бути поруч із тобою не лише для шоу.
Вона підняла погляд, трохи здивовано:
— Серйозно?
— Так, — він усміхнувся. — І я не знаю, що з цим робити. Але мені подобається, коли ти смієшся. І коли плутаєш макарони.
Настя засміялася, схиливши голову.
— Тоді, здається, ми обоє в невеликому хаосі. Але приємному.

Він кивнув.
— Хаос — це добре. Він живий.
— І небезпечний, — додала вона.
— Може, але справжній, — відповів він.

У цей момент за вікном погасли останні вогні знімального павільйону. Все стихло. І між ними теж запанувала тиша — така, в якій народжується довіра.

Макс не торкнувся її, не сказав нічого більше. Просто залишив поруч теплий погляд — як обіцянку, що завтра все почнеться спочатку, але вже інакше.