Розділ 3

РОЗДІЛ 3. Перша зустріч
Студія була величезною. Світло софітів ледь не сліпило, а камери стежили за кожним кроком. Настя йшла, тримаючи валізу, наче щит від усіх камер світу.
— Настя, це ваша сцена, — сказала Поліна, ведучи її до центру студії.
— Сцена? — Настя підняла брови. — Я думала, що зустріч з Максом буде… просто… за столом.
— Та ні, доню, тут все по-справжньому, — додала продюсерка. — Камери, світло, ефект очікування. Всі глядачі побачать цей момент.
Настя глибоко вдихнула і крокнула далі.
А він вже стояв там, у кутку сцени, розгублений і водночас впевнений.
Макс — живий, високий, із легкою посмішкою, якої він зазвичай не демонстрував поза камерою.
Але сьогодні… щось було інакше.
— Привіт, — почав він, намагаючись виглядати природно.
Настя кивнула:
— Привіт.
— Тобі… далеко їхати було? — запитав він, і ця проста фраза прозвучала більш щиро, ніж він сам розраховував.
— Трохи, — вона посміхнулася. — Я з Полтавщини.
— О, село! — Макс нахмурив брови і додав із іронією: — То ти не з тих, що лайки рахують?
Настя злегка розсміялася:
— Лайки? Я зазвичай рахує яблука.
Всі, хто спостерігав із-за камер, зупинили дихання: цей момент видавався ніби маленьким чудом.
Макс не знав, що відповісти. Він звик до підготовлених фраз, до сцен і сценаріїв, а тут — живе, щире спілкування.
— Хм… яблука, кажеш? — він насупив брови і водночас посміхнувся. — Може, покажеш мені одне?
Настя, не витримавши, простягла йому одне яблуко з сумки.
Макс взяв його й трохи задумався:
— Не зовсім те, що я очікував від конкурсу на наречену, — знизав плечима він.
— І я теж, — знизала плечима Настя. — Але цікаво.
Усі навколо, здається, затамували подих. Камери мовчали, бо це було живе: справжнє.
— Добре, — нарешті вимовив він, трохи розгублено, — тоді розпочнемо знайомство по-справжньому. Без сценаріїв.
— Але я не впевнена, що ви готові до справжньої я, — Настя підморгнула.
— Хм… — Макс задумався, — то готуйся, бо я ніколи не був готовий до справжньої я.
І в ту мить, поки студія гуліла софітами й камерою, між ними пробігла маленька, непомітна іскра — ніби світло від яблука, яке вона дала йому в руки.
Настя відчула, що серце б'ється швидше, ніж будь-коли під час сільських ранків.
Макс усвідомив, що це не тренд і не лайки — це справжня людина поруч, і йому страшно, але цікаво одночасно.
— Добре, — Макс глибоко вдихнув, — тоді будемо робити це разом.
— Разом, — погодилася Настя, злегка усміхнувшись, і тут же ледве помітно підморгнула.
Поліна підійшла ближче, прошепотіла:
— Чудово, виглядає природно. Можемо знімати.
І з першого кадру, перших слів, перших поглядів стало ясно: це буде не просто конкурс. Це буде пригода, яка змінить обох.
Студія вже оживала. Камери рухалися, оператори перевіряли світло, звукарі шепотіли між собою.
Настя стояла посеред сцени й намагалася виглядати впевнено, хоча всередині крутилось: "Що я тут роблю?"
— Добре, Настя, — промовила Поліна, — перший кадр: ти заходиш, вітаєш Макса. Камера зліва, світло зверху, тримайся прямо.
Настя кивнула і, намагаючись не падати у смішок, пройшла вперед.
Макс стояв посеред сцени, тримаючи штучну квітку для реквізиту. Його усмішка була трохи напруженою — не як перед камерою, а справжня.
— Привіт, — почала Настя, і її голос трохи здригнувся.
— Привіт, — відповів Макс, хитаючи штучну квітку, наче це була справжня троянда.
Камера кліпнула — режисер крикнув:
— Стоп! Настя, трохи голосніше. Макс, посміхнись ширше.
— Ой, — Настя покрутилася, — я зараз посміюся, і вийде смішно.
— Ага, — відповів Макс, трохи нервово, — а мені здається, що я завжди сміюся смішно…
Вони обидвоє розсміялися, і з першого разу вийшло саме те, що ніхто не планував: природна, щира сцена.
— Та годі! — крикнула Поліна. — Це ідеально! Камера це любить!
— А я не знаю, чи люблю камеру, — прошепотіла Настя Максу.
— Я теж не впевнений, — відповів він, і обидва відчули, що сміх вже не просто для шоу, а щось більше.
Потім настав момент з другим кадром: Настя повинна була принести яблуко.
— Ти що, серйозно? — Макс схопив його і підморгнув. — Це не фруктовий конкурс!
— А для мене це дуже серйозно, — Настя відповіла з іронією, підкладаючи яблуко під його руку.
Камера зняла цей момент. Поліна закричала:
— Зупинись! Це геніально! Ми зберемо лайки на рік уперед!
Макс і Настя обмінялися поглядами — і там, серед світла та камер, вони вперше побачили одне одного не як "учасника" та "блогера", а як двох живих людей.
— Ти справжня, — сказав він тихо, майже собі.
— І ти теж, — відповіла Настя, ледве посміхаючись.
Наступний кадр