РОЗДІЛ 12

РОЗДІЛ 12

Аля відкрила рота, очевидно, обурена моїм цілковитим спокоєм та незрозумілими для неї юридичними термінами, а потім несподівано з усієї сили відіпхнула мене вбік. Оскільки я зовсім не очікувала в офісі застосування грубої фізичної сили, то не втримала рівновагу і змушена була відступити на кілька кроків, мало не перечепившись через стілець.

Скориставшись цим моментом, дівчина рвучко відчинила масивні двері директорського кабінету і переможно влетіла всередину.

— Наумчику! — голосно заверещала вона. — Твоя ненормальна секретарка мене не пускає! Ти маєш її негайно звільнити, бо вона мене дратує!

Дівчина раптом замовкла на півслові. Я, швидко поправивши свої окуляри на переніссі, теж зазирнула в кабінет і завмерла від щирого здивування. Просторий кабінет був абсолютно порожнім. Ні за великим робочим столом, ні на шкіряному дивані для відвідувачів, ні біля вікна нікого не було. Наш генеральний директор просто безслідно зник.

— І де він?! — роздратовано гаркнула Аля, різко обернувшись до мене, і її обличчя перекосилося від гніву. — Ти ж тільки що казала, що він тут працює!

— Я лише констатувала факти, — спокійно відповіла я, намагаючись збагнути, куди могла подітися людина із зачиненої кімнати. — Наум Григорович зайшов сюди і точно не виходив у приймальню. Можливо, я не помітила...

Аля презирливо пирхнула, змірявши мене ще одним сповненим ненависті поглядом.

— Я йому все одно додзвонюся! А тобі, сіра мишо, не працювати в цій компанії, я про це подбаю! — Вона крутнулася на своїх височезних підборах і, гучно цокаючи, стрімко вийшла з кабінету, перетнула приймальню і грюкнула вхідними дверима.

Я залишилася стояти посеред порожнього кабінету боса, розгублено кліпаючи очима. Ситуація виходила за рамки будь-якої раціональної логіки. Куди із зачиненої кімнати міг подітися дорослий чоловік? Вікно було теж зачинене, та й поверх високий, ніяких таємних дверей у стінах не спостерігалося. Може, у нього є тут якась таємна кімната, про яку я не знаю?

І тут раптом почувся якийсь дивний шурхіт. Я опустила погляд і ледь не скрикнула від несподіванки. З-під масивного дубового столу повільно і дуже обережно виповзав сам Наум Григорович. Він, тримаючись за край столу, незграбно піднявся на ноги, обтрусив коліна своїх дорогих штанів, поправив зім'яту краватку і злегка почервонів, зустрівшись із моїм ошелешеним поглядом.

— Вона вже точно пішла? — пошепки запитав бос, з побоюванням озираючись на відчинені двері.

— Пішла, — так само пошепки відповіла я, досі не вірячи своїм очам. Мій неймовірно крутий бос і генеральний директор компанії щойно перечікував небезпеку під столом! — Науме Григоровичу... е-е-е... як це взагалі розуміти? Що це означає?

— Це означає, Демченко, що моя колишня дівчина абсолютно не розуміє нормальної людської мови, — він обійшов стіл, сів у своє директорське крісло і втомлено потер перенісся, уникаючи дивитися мені в очі. — Я ще тиждень тому дуже чітко їй сказав, що між нами все повністю скінчено. Ми розійшлися. Але Аля чомусь вирішила, що це просто такий дурний жарт, і продовжує мене переслідувати на кожному кроці, дзвонить по сто разів на день і приходить без запрошення. Тому мені іноді доводиться... е-е-е... застосовувати нестандартні методи маскування. Ти ж бачиш, Лілю, вона приперлася сюди прямо в мій перший робочий день!

Я стояла біля дверей і просто не знала, що на це відповісти. Мій бос виявився не тільки панікером у зламаних ліфтах, а ще й ховався під офісними меблями від своїх колишніх дівчат! Раціональна частина мого мозку просто відмовлялася сприймати таку відверту некомпетентність у вирішенні особистих питань, але, з іншого боку, наша ділова угода зобов'язувала мене допомагати йому...