РОЗДІЛ 11

РОЗДІЛ 11

Повернувшись до нашого головного офісу, Наум зненацька змінився, він, схоже, раптом згадав, що він тут взагалі-то великий бос. Його доброзичливість кудись безслідно випарувалася, поступившись місцем звичній зверхності. Може, так на нього подіяли співробітники компанії, тобто підлеглі, котрі ввічливо і з повагою віталися з ним при зустрічі на кожному кроці, поки він ішов по сходах? Або зустрічні жінки, які явно дивилася на нього всі прихильно та зацікавлено, бо бос і справді був цікавим мужчиною? Не знаю, але Наум, поки ми дійшли до нашого поверху (він принципово не поїхав ліфтом, хоч той був уже відремонтований), геть змінився.

Коли ми увійшли в його приймальною, бос стрімко пройшов повз мій стіл до дверей свого кабінету, а потім скомандував, навіть не дивлячись у мій бік:

— Демченко, я буду в себе, а ти займися документами! Ми уклала угоду, тому працюй! І мене ні для кого немає! Взагалі ні для кого, ти зрозуміла?! Навіть якщо пожежа чи землетрус, без мого особистого дозволу нікого до мене не впускати!

— Зрозуміла, Науме Григоровичу, — спокійно відповіла я його спині, і двері директорського кабінету зачинилися.

Я знизала плечима, не розуміючи, чому бос так змінився. Може, після того, як прочитав щось у своєму телефоні? Якісь неприємні новини? Але він нічого мені не розказував, хоч я й бачила, що якийсь роздратований став наче. Ну, то не моя справа!

Я зручніше вмостилася за своїм робочим столом, розклала потрібні теки, увімкнула комп'ютер і з головою занурилася у фінансові звіти компанії «Елевейтор Груп». Цифри, графіки та бухгалтерські баланси діяли на мене заспокійливо, бо це був мій звичний і зрозумілий світ, де все підкорялося логіці, а не чиїмсь емоціям, панічним атакам у ліфтах чи незрозумілим директорським примхам.

Минуло десь із пів години. У приймальні панувала тиша, яка порушувалася лише легким шурхотом паперів та швидким стукотом моїх пальців по клавіатурі. У кабінеті боса теж були тихо. Я якраз зводила дебет із кредитом за минулий квартал, коли двері приймальні зненацька різко відчинилися, і на порозі з'явилася дівчина.

Вона була неймовірна красуня, висока, струнка, з чудовою фігурою, і всі її принади й опуклості вигідно були підкреслені червоною обтислою сукнею. Мала довге світле й розпущене волосся, про яке такій, як я, тільки мріяти, бо видно було, що доглянуте воно не за допомогою шампуню й кондиціонеру, куплених у магазинчику за рогом, а в елітних салонах.

Не звертаючи на мене анінайменшої уваги, ніби я була просто якимось предметом інтер'єру, красуня впевнено попрямувала просто до дверей кабінету генерального директора.

— Перепрошую! — схопилась я на ноги й рвонула теж до дверей боса. — Наум Григорович зараз зайнятий важливими справами і нікого не приймає!

Дівчина зупинилася, неначе вперше мене побачила, зміряла поглядом з ніг до голови і зневажливо гмикнула, скрививши нафарбовані губи.

— А ти ще хто така? Наумова секретарка, чи що? — зверхньо спитала вона. — Треба буде з ним поговорити про тебе, бо це неприпустимо, щоб у нього в приймальні сиділо… е-е-е… таке… Заспокойся і відійди від дверей! Мені можна заходити без дозволу! Я Аля. Дівчина Наума.

Вона спробувала пройти до дверей, оминаючи мене, але я швидко стала так, щоб повністю перегородити їй шлях.

— Мені дуже приємно з вами познайомитися, Алю, але це абсолютно нічого не змінює, — рівно і спокійно відповіла я, дивлячись дівчині прямо в очі. — Генеральний директор дав мені чітку вказівку не турбувати його за жодних обставин. Навіть у випадку пожежі. А оскільки запаху диму я поки що не відчуваю, вам доведеться зачекати ось тут, на дивані в приймальні, — вказала я на диванчик, — або ж зателефонувати Науму Григоровичу на особистий номер, щоб він сам дозволив вам увійти.

Аля від такого нечуваного нахабства аж почервоніла. Її брови обурено поповзли вгору, а очі примружилися від злості, бо вона явно не звикла до того, що її кудись не пускають.

— Ти що, дурепа?! — визвірилася дівчина. — Взагалі не розумієш, із ким розмовляєш?! Яке ще чекання на дивані?! Ану-но швидко відійди від дверей, ботанко, поки я не сказала Науму, щоб він тебе негайно викинув на вулицю! Ти тут і дня більше не пропрацюєш, я тобі це гарантую!

— Процедура звільнення співробітника регулюється виключно Кодексом законів про працю, а не особистими бажаннями третіх осіб, які навіть не значаться в штатному розписі нашої компанії, — незворушно парирувала я, навіть не думаючи поступатися їй дорогою. — Повторюю вам іще раз: вхід до кабінету генерального директора тимчасово заборонено для всіх без винятку! Якщо ви спробуєте порушити цей порядок силою або будете продовжувати кричати в приймальні, то я буду змушена викликати службу безпеки бізнес-центру для врегулювання конфлікту…