РОЗДІЛ 6

РОЗДІЛ 6

У холі залягла мертва, просто-таки гробова тиша. Один із ліфтерів навіть рота роззявив.

Наум нарешті прийшов до тями, розплющив очі, моргнув від яскравого світла, озирнувся, побачив усіх цих глядачів, а потім повільно підвів погляд на мене. До нього миттєво дійшов увесь масштаб його катастрофічного конфузу, і бос миттєво відсмикнув руки від моїх колін і гарячково підхопився на ноги.

— Е-е-е... Науме Григоровичу? — обережно подав голос керівник аварійки, переводячи ошелешений погляд з боса на мене. — Ви як, в порядку? Ми тут кабель… е-е-е… підтягнули...

— В порядку?! Звичайно, я в порядку! — гаркнув бос, хоча його голос зрадницьки дав півня. Він рукою поправив розпатлане волосся і з викликом подивився на робітників. — Це геть не те, про що всі подумали! Тобто, я не знаю, про що ви там подумали, але... Тьфу! Коротко кажучи, ліфт смикнуло, і я не втримався на ногах! Всім зрозуміло?!

Ліфтери і навіть офісні працівники синхронно кивнули, хоча по їхніх єхидних усмішечках, які вони старанно намагалися приховати, було ясно, що в слова боса ніхто не повірив. Одна з працівниць взагалі стиха пирхнула від сміху.

Я ж стояла рівно і обличчя робила незворушним, хоча всередині мене розпирав і регіт, і співчуття до боса.

— Робота аварійної служби виконується геть погано! Нас змусили чекати дві години! Повний непрофесіоналізм! — продовжував наступати Наум, намагаючись криком прикрити свій сором. Він стрімко вийшов із ліфта, розштовхуючи робітників. — Я поспішаю на об'єкт, а тут ліфти застрягають! Ми ж компанія з виробництва і ремонту ліфтів, і в будинку, де знаходиться наш офіс, ліфти повинні бути бездоганними! А у вас тут коїться чорт знає що! Ліфт зараз же поремонтуйте так, щоб він не ламався ніколи! Чуєте?! Ніколи! Інспекцію ЖЕКу перенесемо на пізніше! — звернувся він до мене. — Швидко йдіть за мною, Демченко! Спустимося пішки по сходах! Моя машина чекає внизу!

Я кивнула, погоджуючись, і, залишивши біля ліфта натовп ошелешених працівників, ми з босом пішли по коридору до сходів. Я доганяла боса і думала, що він все-таки пам'ятає моє прізвище, зараза, а робив вигляд, що забув! Гм. Треба з ним бути обережною, бо він не такий простий, яким здався мені спочатку...

Спускатися з восьмого поверху довелося мовчки і швидко, бо розлючений бос летів сходами вниз просто галопом, наче за ним гналися всі демони пекла із ліфтерами на чолі, а я підтюпцем дріботіла слідом, намагаючись не оступитися і не підвернути ногу.

На парковці біля офісу, куди ми з босом примчали, стояв розкішний червоний спортивний автомобіль. Здається, якийсь крутий «Порше». Я в марках машин розбиралася поганенько, але ця машина явно коштувала шалених грошей. Наум розблокував авто, рвучко відчинив пасажирські дверцята і кивнув мені:

— Сідай!

Я здивовано зупинилася біля машини, потупцяла трохи, міцніше перехопивши сумочку, і спитала:

— Науме Григоровичу, ви ж самі щойно скасували інспекцію в ЖЕК. То, може, я повернуся в офіс? Мій робочий час передбачає, взагалі-то, знаходження в офісі...

— Так! Не біси мене ще більше! — гаркнув бос. — Я ж казав, що ми поїдемо в ресторан! І обіцяв нагодувати тебе нормальним м'ясом, щоб ти не гризла ту тирсу з курагою. Вважай це... ну-у-у… компенсацією за моральну шкоду в тому довбаному ліфті! Трясця, я ненавиджу ліфти! Мене в них нудить! Сідай у машину, поки я не передумав!

Ого! Пан директор вирішив мене погодувати? І не забув обіцянку? Це щось новеньке. Я зиркнула на розкішний шкіряний салон автомобіля, потім на свої трошки потерті черевики і секондхендівський піджак, які явно туди, до того дорогого салону, не пасували, але потім подумки махнула рукою і граційно (сподіваюся, це було граційно!) сіла на пасажирське сидіння біля водія. Зрештою, від безкоштовного стейка раціональні дівчата (тобто я) не відмовляються!..