РОЗДІЛ 3

РОЗДІЛ 3

Бос після моїх слів аж задихнувся від гніву, трохи постояв і повідкривав і позакривав рота, не знаючи, що й сказати на всю цю мою тираду.

— Геть, — нарешті прошипів він, тицьнувши пальцем у бік дверей. — Іди геть із моїх очей! І каву мені зроби! Без цукру! І щоб я тебе не чув! Боже, і за що мені таке покарання? — схопився він за голову.

— Робоче місце секретаря обладнане кавомашиною, інструкцію до якої я зараз вивчу і зроблю вам каву, — кивнула я, розвернулась і з гордо піднятою головою вийшла з кабінету.

Як тільки двері за мною зачинилися, я дозволила собі розслабитися, але, чесно скажу, руки у мене трохи тряслися. Це ж треба, як я змогла?! Ага, якби мені не потрібна була вкрай ця робота, то бурмотіла б я щось собі під ніс і побігла б писати заяву про звільнення, як миленька! Адже я дуже сором'язлива і геть, як каже моя мама, не пробивна. Але неоплачена квартира висіла на мені важким тягарем і давала сил опиратися обставинам. Чорт забирай, я змогла! І не розплакалася! І не дозволила цьому мажору викинути мене на вулицю! Ох, я велика молодець! «Так, ти велика молодець, Лілю!», — похвалила я сама себе, підходячи до робочого столу.

Але ж і хамло мій бос! Ну й грубіян! Ще й обзивається! Ну й що, що він високий, широкоплечий, вродливий і схожий на мого улюбленого актора, і одягнений так, наче щойно зійшов зі сторінки модного журналу? У моєму улюбленому фільмі актор теж грав строгого боса, але він ніколи, геть ніколи не кричав на свою секретарку і не обзивав її опудалом! Сам він опудало!

«Нічого, все добре, — прошепотіла я собі під ніс, поправляючи окуляри. — Головне, що наказ про прийняття на роботу вже у системі, і я офіційно на посаді секретарки! Заяву за власним бажанням я не писатиму точно, а догани за ввічливе цитування законів не дають!».

Я підійшла до свого нового столу і з благоговінням провела пальцем по новенькому комп'ютеру, але залишила його на потім, взялася спочатку за кавомашину. Швиденько знайшла інструкцію до цієї кавомашини в інтернеті, прочитала і незабаром знала за що відповідають всі її кнопки, і змогла зварити каву. За хвилину апарат слухняно зашумів, і приймальню заполонив смачний аромат еспресо. Я у шафці знайшла посуд, акуратно поставила чашку на блюдечко, поклала поруч серветку, рівнесенько, куточок до куточка, і понесла каву в кабінет.

Наум сидів за своїм робочим столом і навіть не підвів голови. Він гарячково гортав якісь папери і щось злісно писав у блокноті. Я мовчки поставила чашку на край столу і так само тихо вислизнула назад.

Наступні мої п'ятнадцять хвилин минули в суцільному блаженстві. Я нарешті дорвалася до комп'ютера! Мені вкрай потрібно було довести, що мій червоний диплом — це не просто папірець, а в цьому комп'ютері був доступ до всієї бази компанії! Я зайшла у внутрішню базу «Елевейтор Груп», відкрила таблиці збитковості за останній квартал і так захопилася аналізом витрат на ремонтні матеріали, що забула про все на світі. Рядки цифр миготіли перед моїми очима, і я вже подумки складала план оптимізації, аж раптом…

~~~~~~~~

Ні про яку справжню роботу в компанії батька Наум, звісно ж, і не думав. На біса йому ті ліфти? Він у них взагалі нічого не тямив! Проте створювати видимість бурхливої діяльності перед батьковими шпигунами, які стопроцентно були серед співробітників компанії, було необхідно. А ще Наумові страшенно хотілося втекти звідси, з цього нудного кабінету! Він пробув тут лише годину, а вже встиг втомитися від усього того, що тут відбувалося! Ще й ця мимра, нова секретарка, вивела його із себе! Ох, як, виявляється, важко працювати!

Отже, йому потрібна була вагома причина, щоб чкурнути з офісу під прикриттям якихось типу важливих справ. Наум порився у стосі паперів, які йому принесли зранку, і наткнувся на скаргу від якогось ЖЕКу про поламаний ліфт. Чудово! Можна поїхати нібито на інспекцію цього ліфту, покрутитися там для виду, а потім спокійно змитися звідти, нормально піти і пообідати в ресторані, а потім поїхати, наприклад, до Кіри, він давно в неї не був... 

Правда, була одна проблема, оце занудне непорозуміння в приймальні. Наум уже встиг навіть забути її прізвище, бо ця інформація просто миттєво вилетіла з його голови, адже він був запеклим егоїстом, і його пам'ять за звичкою просто не запам'ятовувала імена дівчат, які йому не подобалися. Але залишати її в офісі саму Наум побоявся, а раптом ця занудна мимра зателефонує батькові й доповість, що новий директор злиняв через годину після початку робочого дня? Ні, ворога треба тримати біля себе! Нехай тягається за ним, а він буде вдавати заклопотаного директора. А потім скаже їй, що поїде вже сам на наступний об'єкт, і відпустить геть, хай іде працює сама…

Рішуче схопивши плащ і першу-ліпшу папку зі столу, Наум із гуркотом розчинив двері свого кабінету й вилетів у приймальню…

~~~~~~~

…Двері кабінету боса розчинилися з таким гуркотом, наче їх вибили ногою, і сам він власною персоною вбіг у приймальню, в одній руці стискаючи свій айфон, а в іншій шкіряну папку, з якої стирчали якісь папірці. Я якраз захоплено вивчала таблиці в Екселі, коли перед моїм столом виросла постать ще й досі розлюченого шефа. Я по оча бачила, що ще не заспокоївся. Він зупинився, насупився і вирячився на мене так, наче гарячково намагався згадати, як мене звати. Втім, так, схоже, й було.

— Е-е-е... Чуєш, ти! Е-е-е... як тебе там? Ліля? — крикнув він, безцеремонно змахнувши папкою прямо перед моїм носом. — Збирайся давай! Бери свій секретарський блокнот, чи що там у тебе, і йди за мною! Ми поїдемо на об'єкт!