Розділ 1

Сонце тільки почало підійматися над горизонтом, заливаючи місто теплим золотистим світлом. Леон стояв трохи осторонь, спокійно спостерігаючи за компанією. Поруч з ним були Лу та Лі.

Вони стояли біля карети, очікуючи на свою подругу, яка явно запізнювалася.

Попереду стояв Лу, спираючись на ногу,  його руки були схрещені на грудях, а губи були зігнуті у ледве помітний хитрій посмішці. Білі пасма колихалися ранковим вітерцем, а темно-сіра шкіра, яка поблискувала на сонці, виглядала ще загадковішою.

Трохи по заду стояв Лі, високий і стрункий хлопець, з червоними очима, що блищати від нетерпіння. Він ліниво спирався плечем на карету, схрестивши одну ногу на іншу.  

— Тобі добре так стояти, Лу? — сказав Лі, усміхаючись. — Бо я вже починаю сумніватися, що вона взагалі вибереться з дому.

Лу лише підняв брову, мовляв: «Краще хвилюйся про себе», і злегка всміхнувся, однак його очі вже виблискували передчуттям витівок.

— Ти ще тримаєш карету, Джері? — спитала, нарешті показавши свою голову за вхідних дверей, Кана.

— Так, пані, але, мені здається, що ваші друзі скоро її розтрощать, якщо ви не поквапитесь, —  трішки подумавши, відповів дворецький, стримуючи лукаву усмішку.

— О боже, Лу, Лі! Не могли ще п’ять хвилин почекати?! Дамі можна і спізнитись. — голос Кани був одночасно жартівливим і трохи сердитим, коли вона нарешті спускалася сходами.

Лі широко розкинув руки, ніби кажучи: «Нічого не можу пообіцяти», а Лу тихо кинув на неї погляд, що означав: «Хочеш вижити — тримайся».

Джері стояв поряд, ледве стримуючи усмішку, але все одно суворо стежив за каретою, бо навіть у цій ранковій грі було зрозуміло: сьогодні викладачі Академії навряд чи залишаться серйозними, коли зустрінуть цю компанію.

***

Сьогодні мій перший день на новій роботі — у магічній школі, де навчаються діти, в яких дар прокидається значно раніше, ніж у більшості. Я стояла перед входом і ловила себе на думці, що хвилююся, так само як перед першою в житті співбесідою, хоча мене вже давно офіційно прийняли. Руки трохи тремтіли, а серце билося швидше, ніж хотілося б зізнаватися.

Лу й Лі супроводжували мене з самого ранку, мов тиха, але надійна опора. Вони знали, що цей день для мене важливий, і я цінувала їхню присутність більше, ніж могла висловити словами. До того ж мені щиро хотілося провести з ними ще трохи часу перед їхнім від’їздом.

Щодо роботи, то мене призначили викладачкою одразу для кількох груп: молодших і старших учнів. Діти від дванадцяти до шістнадцяти, а також молодь — вісімнадцять-двадцять років. Доволі широкий спектр темпераментів, характерів і рівнів магічного контролю.

Будівля школи розташована недалеко від Академії Магічних Наук, тому на території часто можна побачити й школярів, і студентів, які поспішають на заняття або тренування. Атмосфера тут живе власним ритмом: арки, по яких пробігають світляні руни; подвір’я, де інколи чути тріск магічних викидів; і повітря, наповнене легким озоном від постійних тренувань з елементалями.

Сьогодні я була не просто новою співробітницею — я робила перший крок у новий етап свого життя. І попри нерви, всередині тліло відчуття: я на правильному шляху.

Ми під’їхали до масивних воріт Академії. Я вирушила далі йти сама, тож обійнялася на прощання з друзями і попрямувала до шкільної будівлі. Територія, що поєднувала академічні корпуси та навчальні майданчики, жила власним магічним ритмом: у повітрі відчувалося легке тремтіння енергії, а на доріжках час-від-часу спалахували руни від тренувальних заклять студентів.

Територія Академії була доволі великою й охоплювала безліч навчальних корпусів та тренувальних майданчиків. На око одразу впадали десятки споруд — одні нові, інші давні, зведені ще задовго до мого вступу. Я рушила скороченою доріжкою, тож дістатися до головної шкільної будівлі не становило жодної проблеми. Потрібно було лише минути центральний корпус, навчальний майданчик та сад для відпочинку, де вже сиділи кілька ранніх пташок-студентів.

Поки йшла, я дозволила собі оглянути знайомі околиці й пригадати минулі часи. Деякі місця майже не змінилися, інші — навпаки, отримали нове життя. Так, у роздумах, я дісталася потрібного мені відділення. Зупинилася, ще раз окинувши поглядом будівлю, й визначила, де саме знаходиться потрібний кабінет.

Я пройшла крізь широкий коридор, де шум учнів поступово стишався, поступаючись більш стриманій, офіційній атмосфері адміністративного крила. Повітря тут наче ставало важчим, дисциплінованим, організованим, сповненим робочої серйозності. Мої ноги зупинилися біля епіцентру цієї атмосфери — дверей до викладацької кімнати, усередині якої уже давно на мене чекали.

Незабаром з’явився директор — чоловік зі сріблястим волоссям і пронизливим, майже хижим поглядом. Глянувши на мене, його погляд на мить змінився, однак чоловік швидко повернувся до попереднього стану, злегка кивнувши у мій бік. Він знав, хто я і для чого прибула сюди. Легким, але впевненим рухом чоловік увійшов до приміщення і постукав по столу, привертаючи увагу всіх, хто вже зібрався в кімнаті.

— Доброго дня. Я запросив вас, щоб представити нового викладача.

Я підійшла ближче.

— Це Домінікана Корс, бойовий маг та елементаліст. Вона викладатиме Основи магії та курс Призову.

Я коротко кивнула та зробила крок уперед.

— Доброго дня. Я випускниця цієї школи й прийшла сюди, щоб навчити учнів контролювати свій дар і підготувати їх до майбутніх випробувань. Розраховую на співпрацю та підтримку колег. Сподіваюся, разом ми зможемо досягти значно більшого.

Після представлення, мене детально ознайомили з розкладом, особливостями навчального процесу та характеристиками класів. Але на цьому новини не закінчилися.