Розділ 4

Віддавши замовлення, Костя вийшов із парадного п’ятиповерхівки. Настрій виявився чудовий, хоча б тому, що це було на сьогодні останнє замовлення. Зазвичай, чим ближче до літа, тим менше замовлень. Клієнти вже починають готуватися до літніх відпусток і планують витратити гроші більше на відпочинок, ніж на елітні продукти.

Хлопець подивився на годинник: о пів на шосту вечора. Зараз у метро, що знаходилося поряд, починалася година пік. Чи варто лізти туди, якщо ризикують розчавити? В принципі, додому Костянтин міг дібратися і на маршрутці, хоча це і забирало більше часу.

Юнак відчув що голодний. Ну так, звісно, він же нічого не їв з самого ранку. Це з ним часто траплялося, і для роботи кур’єра досить нормально. Можна потерпіти, поки доїде додому…

Проте, погода стояла чудова, зручна лавка також виявилася поруч і Костя відчув, що не дуже поспішає до напівтемної квартири. Останнім аргументом виявилося невеличке кафе, що розташувалося за декілька метрів від нього. У таких закладах зазвичай подають лише каву, хот-доги та паніні, але невимогливому хлопцю більше і не треба було.

Через двадцять хвилин, Костя вже сидів на обраній лавці та пив каву з великим бутербродом. Оскільки іншого заняття не було, він почав думати про заклад,  з якого тільки що вийшов.

Це була модельна студія «Зіркова корона», яка вважалася однією з кращих у Києві. Причому, не шахрайською конторою, що наживається на мріях сірих мишок відчути себе королевами. Потрапити сюди могла далеко не кожна дівчина, не кажучи вже про те, щоб досягти успіху на терені модельного бізнесу. Пройти жорсткий відбір отримували шанс тільки ті дівчата, які мали неабияку вроду та модельні дані. Не кажучи вже про грацію та природні таланти. Те ж саме стосувалося і хлопців. Звісно, простакам тут навряд чи раді.

«І чому у мене немає ні приголомшливої краси, ні дару, щоб дозволив виділятися», - подумав Костя, черговий раз відкушуючи хрусткий паніні, - «я б тоді не сидів би на лавці, а знаходився б серед найкращих. Яку б чудову дівчину я собі знайшов…»

На цьому він змусив себе зупинитися. Чудово розумів, що «чудова дівчина» для нього лише одна. Про неї мріяти було не тільки солодко, а й боляче… Занадто чітко розумів, наскільки ця мрія недосяжна.

- Дивися - не вдавися!!! - пролунав над вухом дівочий голос. Правда, те, що цей голос дівочий, Костя зрозумів не одразу, тому що насправді трохи не вдавився, ще й від несподіванки пролив каву на штани. На щастя, остання вже встигла охолонути.

- Та чого ти! От полохливий! - поряд сіла дівчина високого зросту. Навіть занадто високого для дівочої постаті.

- Катя… ти мене налякала, - просипів хлопець, у якого шмат застряг у горлі. Подумав, наскільки неестетично виглядає з забрудненими штанами та всипаний крихтами від бутерброду.

- Чоловіки - полохливий народ! А ще колись йшли на подвиги, - прощебетала несподівана сусідка.

- Йшли, тому що не мали загрози вдавитися, - відповів хлопець, - привіт. Не думав, що ти на роботі.

- Де же мені бути. Я тебе побачила з вікна, коли ти вже йшов. Думала не наздожену, але потім помітила, що ти сидиш на лавці, такий самотній. Ну як не простягнути руку допомоги?

Костянтин несамохіть посміхнувся. Катерина була дуже веселою та енергійною людиною. Іноді це навіть дратувало, проте частіше за все забавляло. І скоріше за все, він був єдиним, хто міг витримати довго цю особу.

Ще два місяці тому, вони працювали разом у крамниці, розносили замовлення. Не можна сказати, щоб стали добрими друзями, але непогано спілкувалися.

Незважаючи на веселий характер, Катя мало з ким водила дружбу. Спочатку, Костю це дивувало, але потім усе зрозумів.

Катя виявилася справжньою пліткаркою. Причому звичка підслуховувати чужі розмови та розносити плітки для неї виглядало звичайним ділом. Одного разу вона підставила самого Костю, коли той збираючи замовлення необережним рухом пошкодив упаковку дорогої шоколадки. Це б так і лишилося таємницею, якби не було поряд Каті, яка досить голосно запитала, чи буде він цю шоколадку забирати. Її верески привернули увагу начальства… і врешті решт за шоколадку вирахували у винного юнака.

Колеги потім щиро дивувалися, що Костя, незважаючи на цей випадок продовжував спілкуватися з Катею, проте хлопець знайшов їй виправдання, що винен був тоді він сам  і ніхто інший. Пошкодив товар і мав за це відповісти…

Від вчинків Каті страждали інші, і далеко не всі виявилися такими великодушними як Костя. Багато хто з молодих людей відкрито ненавиділи пліткарку, і лише видихнули з полегшенням, коли вона пішла на іншу роботу.

Дівчині пощастило. Завдяки якимсь далеким знайомим, енергійній молодій особі вдалося влаштуватися у престижну модельну студію «Зіркова Корона». Звісно не моделлю, тому що зовнішність білявої здоровили аж ніяк не вписувалася у сучасні стандарти краси. Але на посаду скаута по пошуку моделей підходила ідеально. Знайти потрібну людину та забити їй баки, наобіцяти золоті гори вона вміла.

Те що вони зустрілися сьогодні було випадковістю. Костя привіз замовлення не їй, і, щиро кажучи, сподівався, що не зустріне минулу колегу. Незважаючи на мирний характер та уміння прощати, у хлопця лишився неприємний осад від дій Каті. Він чудово розумів, що дівчина не зла, і що її прагнення підставляти та розпускати плітки лише частина характеру. Тобто все це Катерина робила несвідомо, не розуміючи, що спричиняє  комусь незручності, а інод справжнє зло. Одну людину з роботи у крамниці навіть звільнили… У будь-якому разі, Костя вважав за краще не спілкуватися з нею, але не завжди це виходило. Катя, також мала неперевершену рису не знати про відчуття такту. Тобто, вона чудово підходила для роботи у модельному агентстві, де робити один одному прикрощі вважали нормальною практикою.