Розділ 1

Віолетта прокинулася, коли ще не було десятої ранку. Потягнувшись, широко розкрила очі. Як добре, що сьогодні не потрібно нікуди йти. Вперше за останній місяць, могла не поспішаючи, устати, вдягнути зручний одяг та провести день, як бажає.

Коралові вуста дівчини посміхнулися: як же вона бажає? Мабуть просто просидіти цілісінький день вдома та дивитися мелодрами. Але це лише сьогодні, тому що завтра потрібно сісти за роль. Збиралися знімати все ж ту мелодраму, у якій юна акторка мала грати головну роль. Дякуючи Назару, вона успішно пройшла кастинг. Хоча сам молодий чоловік стверджував, що вдалося завдяки її красі та таланту. Віолетті нічого було заперечити на це. Роль до того ж, цікава. На цей раз вона повинна перевтілитися у вчительку, що  викладає англійський. По сюжету грала репетитора маленького хлопчика, у якого батько мільйонер. На протязі кінокартини, вони закохуються один в одного, і живуть довго та щасливо.

Сама Віолетта такого фіналу у коханні не сподівалася для себе. Хоча б тому, що гроші її не цікавили. У неї їх було вдосталь, скільки себе пам’ятала. Та зарано для шлюбу, їй лише нещодавно вісімнадцять минуло.

 Її батько, що проживав у Вінниці, володів двома торгівельними центрами. І для молодшої доньки йому нічого не було шкода. Коли люба донечка вирішила їхати підкорювати столицю, не заперечував. Правда, поїхала вона не сама, а з сином його найкращого друга - Назаром.

Назар був молодим, упевненим чоловіком на п’ятнадцять років старший за Віолетту. У нього за плечима, вже знаходився невдалий шлюб і чому він розпався, дівчина не знала. Саме цей молодий чоловік сказав, що з неї вийде чудова актриса. Віолетта повірила та вхопивши його за руку, зробила крок у невідоме, столичне життя…

На цьому, думки молодої дівчини перервалися. Нагадала собі, що пора вставати, приводити себе в порядок та порадувати ранковою кавою. Ще кур’єра чекає…

Вдягнувши домашню сукню, підійшла до великого дзеркала. Розпустила довге, каштаново-руде волосся, що справжнім водоспадом розсипалося по плечам.  У дзеркалі відобразилася її ідеальна врода.

«Краса - це доля», - цю фразу Віолетта часто чула від Назара. Настільки часто, що вона виникала у її голові, варто лишень було підійти до дзеркала.

Доля… можливо це і правда, проте дівчина знала, що доля буває різною. Щасливою, або не дуже… і Віолетті, хотілося вірити, що її очікує перший варіант.

Проте думати про це зараз не хотілося. Як і про роль, майбутні кастинги, проби, вбрання. Незважаючи на те, що молода акторка серйозно ставилася до кар’єри майбутньої зірки, безтурботність юності брало своє. В такі моменти хотілося забути про все на світі и насолоджуватися дрібницями. Ранковим променем сонця, гарячим латте, щебетанням пташки на гілці перед вікном елітного дому. Від неї занадто багато очікували, і дівчина не мала права підвести ці очікування. Але сьогодні її день! І вона зараз випорхне на вулицю та помчить куди очі дивляться. На дворі кінець весни, сидіти вдома злочин.

Коли залунав дзвінок у двері, Віолетта навіть підстрибнула від несподіванки. Вона і забула, що замовила із еко-лавки спеціальний набір продуктів. Не вживала звичайну їжу з супермаркетів, на цьому наполягав не тільки Назар, а й Тетяна - її стиліст-візажист. Та, що робила з неї «стильну красуню» перед зйомками та накладала стільки макіяжу, що Віолетті іноді здавалося, що обличчя у неї піде тріщинками.

Віолетта підійшла до дверей та відкрила.  Вона знала, хто це. Кур’єр завжди тризвонив якось особливо голосно. Одного разу, дівчина навіть запитала у нього, як йому це вдається. Хлопець почервонів та відповів «звичка». Пообіцяв, що не буде більше так робити. І звісно, обіцянку не виконав.

- Привіт, - Віолетта посміхнулася своєю чарівною посмішкою, демонструючи рівні зуби. Колись її навчили так усміхатися. Виходило дуже штучно, але разом з цим красиво та артистично.

- Добридень, - хлопець простягнув невеликий кошик, у якому були запаковані продукти, що коштували як пральна машина.

- Дякую, -  Віолетта взяла кошик, намагаючись не показувати що він досить важкий. Адже хлопчак спробує занести його на кухню самотужки. Назар суворо наказав нікого у квартиру не пускати, без самої крайньої необхідності.

Гроші приготувала ще вчора, тому просто вручила їх молодому хлопцю.

- Ще раз дякую, Стасе, - промовила вона.

- Я - Костянтин. Можна просто Костя.

- Вибач мені. Мабуть ти ніколи не називав своє ім’я.

- Називав двічі. Але це пусте. Клієнт завжди правий. Особливо, коли він… вона така вродлива.

Обличчя хлопця запалало, здається він готовий був провалитися крізь землю. Віолетта зрозумівши це, поспішила попрощатися та зачинити двері. Але мимохіть посміхнулася. Вже не вперше спостерігає таку реакцію у цього молодика. Він милий…

Повернувшись на кухню, почала складати продукти у холодильник, потім заварила каву та сіла за стіл. Насолоджувалася рутинними обов’язками, адже так зрідка можна було посидіти ось так на самоті. Трохи пізніше треба зателефонувати рідним у Вінницю. Вона так давно не чула їх голос, не кажучи вже про відеозв’язок. Добре принаймні, що і цю проблему вирішити просто.

Але вона не встигла набрати номер на смартфоні, оскільки той задзвонив сам. На дисплеї одразу висвітилося «Назар». Не втримавшись, Віолетта незадоволено піджала вуста. Її старший друг телефонував тільки тоді, коли було щось важливе. І частіше за все важливе для нього.