Розділ 2

Розділ 2

Бальна зала у королівському палаці, куди Гулліпела увійшла разом із матір'ю, була переповнена неймовірним шумом і світлом сотень магічних свічок. Мати одразу ж побачила знайомих і поспішила до них, повністю забувши про дочку, бо була вона велика пліткарка, і слід було розвідати останні новини в королівстві. Дівчина йшла залою, намагаючись триматися ближче до стін, щоб не зачепити плечем високі підсвічники. Їй здавалося, що всі очі в залі прикуті до неї, і дівчина мимоволі втягувала голову в плечі. Вона бачила, як інші жінки в масках, впевнено підходять до кавалерів і торкаються їхніх плечей, накладаючи обітницю покори. Чоловіки ставали слухняними і мовчки йшли за тими, хто їх обрав.

Гулліпела зітхнула, розглядаючи яскраві маскхи гостей-чоловіків, що ходили по залу, і вирішила геть нікого не обирати і сховатися за колонами. Вона хотіла заникатися в найтемнішому кутку, щоб її ніхто не бачив. Опустила голову і вже рушила ліворуч, але раптом наступила на край власної довгої сукні. Все-таки, певно, кравчиня перестрахувалась і зробила її задовгою. Дівчина не втримала рівновагу, хитнулась і добряче наступила комусь поруч на ногу. Вона відчула, що падає, але міцні руки раптом підхопили її за талію, а дівчина схопилася за плечі чоловіка. Це був якийсь незнайомий мужчина в масці, і на мить вони опинилися так близько, що збоку, певно, склалося враження, що ніби обнялися. Гулліпела відчула тепло його сильних та впевнених долонь і миттєво зашарілася під маскою.

— Ой! Вибачте! — зойкнула вона, нарешті ставши рівно і виборсавшись іх міцних рук чоловіка. — Я така незграбна! Я ненавмисно...

Перед нею стояв чоловік у простому червоному камзолі та масці Сокола. Він був на голову нижчий за неї, але тримався дуже впевнено. трохи помахав ногою перед собою, пересилюючи біль, але потім посміхнувся.

— Знаєте, панянко Сово, — промовив він приємним голосом, — я знаю, що сьогодні жінки повинні бути рішучими та владними під дією магії, але не думав, що мене спробують притиснути до серця так палко вже на початку балу.

Гулліпела ще дужче почервоніла, добре, що під маскою не було видно.

— Напевно, мої ноги занадто довгі, і я не завжди встигаю ними керувати. Ох, мені дуже соромно. Можливо, вам потрібен лікар? Може, я відтоптала вам всі пальці?

— Ну, якщо ви не збираєтеся наступати мені на ногу ще раз, то я виживу, — чоловік усміхнувся. — Насправді, я радий, що ви спіткнулись і я зміг вас підтримати. Я чекав на вас, Гулліпело Боррітен.

Дівчина завмерла.

— Ви знаєте моє ім'я? Але ми ж у масках... Але так... Мене, напевно, всі знають, бо я ж найвища дівчина у королівстві.

— Я впізнав би вас і за зростом, і ваші очі де завгодно, — тихо сказав Сокіл. — Невже ви зовсім не пам'ятаєте літо на березі Шпагового моря? Нам було по чотирнадцять-п'ятнадцять років. Ви тоді намагалися врятувати чайку, що заплуталася в сітях, а я допомагав вам тримати відро з водою, бо ви хотіли її напоїти.

Гулліпела затамувала подих. У пам'яті раптом виник розмитий образ підлітка, який не сміявся з того, що вона була найвищою дівчиною на пляжі. І ще він тоді приносив їй найкращі мушлі. Кілька з них вона зберігала у себе на поличці у спальні. А от імені хлопця вона так і не могла згадати. Хоча те, як вони цілувалися біля вечірнього моря, вона згадувала довго.

— Це ви? — здивовано запитала вона. — Хлопець з мушлями? Ох, минуло стільки років...

— Я часто згадував про вас, — зізнався він, підходячи ближче. — Пам'ятаєте, як ми з вами цілувалися увечері, ховаючись за перевернутими човнами? Коли я почув, що ви будете на цьому балу, я зрозумів, що теж маю бути тут. Адже в цю ніч тут відбувається справжня казка для жінок, Гулліпело, і цей бал дає вам право на будь-яке диво.

Гулліпела сумно зітхнула і відвела погляд.

— Казка? — гірко перепитала вона. — Ні, пане Соколе. Мені здається, що я занадто висока для казки. Для таких, як я, кохання не існує. Є тільки примус, магія балу і обов'язок перед сім'єю. У справжніх казках принцеси маленькі й тендітні, а я просто височезна незграбна башта в дорогій сукні. Я нікому не хочу сьогодні класти руку на плече і вимагати обітниці покори, але у нашій сім'ї скрутне становище, і мати вимагає, щоб я обрала собі чоловіка...

— Ви помиляєтеся, — Сокіл раптом взяв її за руку. — Казки бувають різними й іноді вони потребують саме такої величної героїні, як ви. Покладіть мені руку на плече, я наполягаю. І не тому, що мати наказала, а тому, що ми нарешті зустрілися, адже я шукав вас усі ці роки. Ми мусимо обговорити з вами геть усе, що сталося у нашому житті після того, як ми поїхали з моря.

Гулліпела подивилася у радісні очі Сокола і зненацька зважилася, обережно поклала руку на його плече. Магія балу приємним теплом пройшла крізь її пальці, поєднуючи їх.

— Якщо я можу зараз вам наказувати відповідно до обітниці покори, то наказую вам бути самим собою і не піддаватися чарам цього Балу Навспак, — сказала вона впевнено, і чоловік хоч і здивувався, але кивнув.

А потім Сокіл запросив її танцювати, і вони вийшли на середину зали під звуки повільної музики. Гулліпела дуже боялася, що вона виглядатиме незграбно, але Сокіл танцював бездоганно, підтримував її так впевнено, що вона вперше за вечір перестала соромитися власного зросту і насолоджувалася танцем.

— Ви справді згадували про мене? — запитала вона, коли вони кружляли серед інших пар.