40. Вони, як нова книга

Я ніколи не забуду цей день. Не тому, що він приніс мені популярність, а тому, що він повернув мені тебе. Але це був кращий ти…і це була краща я для тебе. Твій погляд, що наполохано визирав з під гривки. Твої очі шукали мене, а моє серце підказувало – знайшли. Ти так зачаровано дивився на мене, ніби закохався з першого погляду. Хоча я знаю, що ти давно кохав мене “до”. Ти любив ту Аріну, але та Аріна не любила себе. Ти став тим, ради кого я захотіла змінитися. Ні, не бути собою, як я завжди говорила, а дійсно стати справжньою, такою, якою завжди хотіла бути. Ти не соромився тримати мене за руку. Твоя долоня була моїм якорем, а ти моєю пристанню, — подумки нотувала собі Аріна те, що могла б написати на початку…наприклад…другої книги. Та її думки було зупинено заявою Каріми:

— Тут з'явився якийсь буйний ваш фанат. Каже, що то завдяки йому ви стали популярними, — на таку заяву Святослав лиш перезирнувся з Аріною та перетяв плечима.

— А хто він? — запитала Аріна.

— Ой, він якось так дивно називається чи Дельбіль чи Тільдебіль…не запам'ятала, — скривилася жінка. 

— Тільділь, — одноголосно виправили її молоді люди, — Хоча ваші варіанти значно цікавіші, — доповнив Святослав, – І влучніші. 

Аріна вже бачила, як на обличчі Святослава зароджується обурення та роздратування на непроханого гостя. Проте проаналізувавши ситуацію та подумавши трохи таки погодилася з тим дивним Тільділем. Адже якби не та фотосесія вона б нічого не змінила, так би і тягнула себе та Святослава на дно сорому. А тепер вона інша, він інший. 

— Думаю він має рацію, — всміхнулася дівчина Карімі, — Треба дати йому ще один шанс, — підморгнув вже до свого хлопця. 

— Арін…він же…— на мить розгубився Святик.

— Так він тоді вчинив кепсько з нами, — визнала, — Але згодом його булінг проти нас обернувся на нього ж самого. А я знаю як то, коли з тебе сміються всі. Я знаю як то неприємно і як хочеться з цього вибратися. То допоможемо йому? — запитала дівчина простягаючи Святославу руку.

Ну а хлопець дивився на неї ще більш зачаровано. Яка ж в нього чудова дівчина. Не просто красива тілом, але й душа, яка прекрасна. Власне за це він її й покохав. А тепер виходить зірвав подвійний джекпот. 

— Ух…нічого собі, — забіг таки Тільділь до Аріни та Святослава. Фотограф так задивився на видозмінену пару, що й не помітив поріг. Його довге тіло летіло так само довго і приземлилося прямо перед ногами пари. 

— Ух…нічого собі, і я так кажу, — вирячився Святик на падіння Тільділя, — Ви завжди вражаєте ефектністю та екстравагантністю, та цього разу перевершили себе, — сказав простягаючи нещасному руку, щоб той піднявся. 

— Ви як… не забилися? — привітно всміхнулася Аріна. 

— То все через тебе, моя солодка булочко…точніше…еее…мій вишуканий еклерчик тепер. Валиш всіх наповал своєю красою, — підморгнув Аріні Святик. 

— І то правда, — очухався фотограф, – Я б ніколи не подумав, що ви ті самі двоє…ну різні екземпляри, — виставив перед собою пальці Тільділь, а потім їх сполучив, — О..а давайте, я вам нову фотосесію забабахаю! — в очах Тільділя загорілася жива іскра, — Обіцяю ніякого трешу більше! Та тут навіть би якщо й хотів крінж …то уже не вийде ніяк. Бо вас у яку поза не постав, не поверни, ви всяко файні. 

— Не знаю, Аріночко, мені здається….він цей…баки нам заливає по новій, — поставився до слів фотографа Свят з недовірою, тож потягши Аріну за руку уже зібрався йти. 

— Стійте..благаю стійте, — змолився Тільділь, зобразивши страждальну гримасу, — Врятуйте мене, прошу. 

— Врятувати від чого? — здивовано звів брови на переніссі Свят.

— Від позору…чого ж і ще, — витер уявну сльозу Тільділь, але помітивши що ніхто не реагує на його театр, змінив тактику, — Послухайте, я ж вмію нормально фоткати. Чесно! Пропоную вам витягти нас з полону сорому разом. І вашими новими змінами мотивувати інших…через мої фотки! — гордо додав. 

— Та я і сам можу свою дівчину пофоткати!! 

— Ні, треба, щоб ви разом були на світлинах. Обіцяю, що цього разу все буде “улютним”. Ну ж бо давайте.. мені ж цей…треба зуби вставити. А зуби тепер дорогі. 

— Правду кажеш, тому радій, що ми тобі їх не вибили після всього, — хмикнув Свят. 

— Гаразд, давайте фоткайте нас на презентації, а якщо нам усе сподобається, то прийдемо на нову фотосесію, — запропонувала Аріна.

— Ви чарівна!! — загорілися очі Тільділя, — Так. Неймовірна красуня з обличчя і серця…і…

— І ти з компліментами пригальмуй трохи…— зупинив словесний потік фотографа хлопець.

— Пойняв мовчу! — зобразив замочок на губах Тільділь, — Мовчу і зуби побережу, — додав всміхнувшись.

Свят же глянув на цю проріджену посмішку і подумав, що зуби цьому Тільдільнутому таки потрібні. 

Презентація пройшла на вищому рівні. Аріна дійсно була у центрі уваги і у центрі Святового серця. І хоч Каріма і справді віддала хлопцю свій кабінет, проте радувало його зовсім інше…точніше інша. Інша Аріна. Виходить полюбив срібло, а отримав золото. Свят дивився як вона захоплено розповідає про книгу і про свого редактора, себто про нього. Про того кого покохала у книзі, а ним був він. І він теж був кращим. 

“Чи плануєте видавати другу частину? Про що вона буде? Чи правда, що хлопець з книги, то ваш редактор?” — линули питання одне за одним, і хоч Аріна вправно і чесно відповідала на всі, проте думки її давно гуляли поруч зі Святом. Їй хотілося схопити його на руки …ой за руки, і витягти з цього гамору. Щоб нарешті побути удвох. 

— То це правда? Ну скажіть нам нарешті? — невгавали гості. 

— Так, це правда. Я люблю свого хлопця, а він і є моїм редактором. 

Усі дружно заплескали на цю відповідь, додавши захоплених вигуків. 

— Чекайте…чекайте, а він…запитаймо у нього? Святославе, скажіть нам, ви теж кохаєте Аріну?

У залі на кілька секунд запала тиша, перед ніж Свят відповів:

— Кохаю. І готовий носити її щодня на руках!