39. Це вона?

День презентації книги Аріни

Святослав дратівливо поправляв гривку раз за разом. Його пишна шевелюра чомусь весь час падала на лоб. Сьогодні йому усе падало…Вранці гель для волосся приземлився на мізинець, потім палець притисло дверима ліфта, а зараз його серце через удар падає у п'ятки в очікуванні Аріни. 

— Та прийде вона, — турнула його у бік Каріма, — Це ж її книга, чи ні? — намагалася вона підтримати хлопця. 

— Угу, — несміливо хитнув у відповідь головою, — Наша…

“Вийди на кілька хвилин в коридор…” — смс, яке змусило Святослава ще більше хвилюватися, бо воно було від Аріни. Певно вона теж хвилюється…Подумки гукнувши собі “YES” він зірвався з місця. Перше, що він хоче зробити - це схопити її на руки, адже тепер він може це! Не дарма ж качався пів року! Але вибігши в коридор Аріни він там не побачив. Кілька рандомних людей, що певно прийшли на презентацію, двоє співробітників, яким він кивнув в знак привітання. А де ж Аріна? 

В кінці коридору стоїть якась дівчина. Темне волосся до плечей, сукня по талії, її силует відгукується в його серці. Але це ж не може бути Аріна. Подумки Святослав дав собі ляща. Не допомогло, очі знову зупинилися на незнайомці. Тож він довго не думаючи дав собі справжнього ляща, аж звук коридором пішов. “Так, Святославе, що таке? Зберися! Ти чекаєш Аріну! Аріну!! Але чому його так тягне до якоїсь дівчини, обличчя якої він навіть не бачив?” 

Дістав телефон, хутко настрочив Аріні:

“Ти де?”

“Я тут…” — прийшла миттєва відповідь від дівчини. 

“Я тебе не бачу”

“А я думала ти не помічатимеш нікого, крім мене” — прочитав з екрана Святослав, а тоді вже зібрався втиснути голову у плечі, як раптом завмер. Бо та незнайомка, в кінці коридору озирнулася. 

Серце, разом з мобільним телефоном хлопцям, гупнуло не просто у п'ятки, а на підлогу. Так, це Аріна! Але це і не Аріна? Вона підходить до нього, а він відступає до стіни. Вона до нього, а він від неї. Парадокс? 

— Я…я…ти…ми…, - вичавлював щось недолуге з себе Святослав.

— Останній раз коли ми бачилися ти наче не заїкався, — всміхнулася Аріна до хлопця. Ну а він…та що там заїкатися, здається він взагалі зараз стане німим! 

— Ого, здається…

— Здається ми обоє трохи перестаралися, — підморгнула Аріна. Вона теж не могла не помітити, що Святослав виглядає дещо інакше. Дещо мужніше, дещо сильніше, — Я хотіла стати для тебе кращою версією себе…

— Але я любив тебе такою, якою ти…— рука Аріни затулила йому рота і не дала договорити. 

— Для мене було нестерпно думати про те, що хтось глузує з тебе через мене. 

— Я б більше не допустив цього. Я більше не буду слабаком, який може захиститися лише жартами. Я теж цих пів року працював над собою…і тепер можу підіймати вагу у сто кілограмів. А таку вагу як у…. — хлопець несподівано схопив Аріну на руки. Вона голосно розсміялася, — Тебе я зможу навіть покружляти. 

Кілька секунд вони крутилися. Від того їм обом дурманилися в голові, але може це було не від кружляння, а один від одного. Від їх кращих версій себе…але це і були вони тепер. Тут і зараз. 

— Я думала ти Аріну чекаєш! — почувся грізний голос Каріми, позаду їхніх спин, — Казав, що кохаєш її, але це тоді хто?

— Хто? — розвернувся з Аріною на руках хлопець. 

Тепер вже Карімі з рук впала книга. Вона здивовано дивилася то на Аріну, то на Святослава.

— Нічого собі…– зрештою промовила.

— От, нічого собі, Карімо Ігнатівно! Сьогодні все має бути для неї, – поставив зрештою на ноги Аріну хлопець, — Бо це її день, її книга, всі овації мають бути для неї.

— А мій кабінет для тебе? — нахмурила брови начальниця. Святослав лиш перетяв плечима, — Адже ж такі були умови, так? 

— Мені він не потрібен. Я знайшов дещо значно цінніше для себе, — глянув юнак на Аріну з теплом.

— Ще і як потрібен! Угода є угода. Завтра я зберу свої речі і…

— Ви не повинні це робити…

— А ти не повинен мені вказувати, що мені робити, – розреготалася Каріма, — Але зараз ходімо, всі чекають на авторку книги. 

###

Майже кінець...любі читачі. Завтра буде фінальний розділ книги. Дякую, що пройшли цей шлях з героями!