35. То буде інша я

Тим часом Аріна теж не збиралася відмовлятися від Святослава…о ні. Аріна збиралася відмовитися від себе такої. Від дівчини, яка звикла ховатися за зайвими кілограмами і яка завжди говорила, що любить себе. Враз вона усвідомила щось дуже важливе, любити себе це не завжди означає їсти, інколи це може означати й геть протилежне – не їсти. А тепер вона полюбила ще декого…і допустити те, щоб хтось сміявся зі Святослава через її жир…. не бути такому! Вона буде працювати над собою ради нього. До презентації її книги є лиш пів року, а там вони ж неодмінно зустрінуться. Від нього їй там буде не сховатися…Але поки вона вирішила робити саме це. Ховатися від коханого, щоб той більше ніколи не потрапляв у незручні ситуації через неї. Вона не буде для нього занадто різним екземпляром…вона стане тою, яку він обійматиме однією рукою, а не двома. 

Сховатися Аріна вирішила у своєї двоюрідної сестри, яка ж була їй і близькою подругою. І хоч вони рідко бачилися, проте це ніколи не робило їх далекими. І зараз, тягнучи за собою валізку з колесиками, Аріна знала — Андріана завжди буде рада її бачити. Подруга знала про Аліка і про Святослава теж знала… Кілька стуків у двері й на порозі з'явилася струнка дівчина років двадцяти з миловидним обличчям. 

— Сподіваюся у тій валізі в тебе їжа, Аріночко, — з порога жартувала Андріана.

— Ні, з нею покінчено, – важко зітхнула Аріна, а потім привітно всміхнулася. 

— І що навіть мені сінабонів не привезла? — вираз обличчя дівчини набрав страждальних рис. Було помітно, що подруга намагається насправді підтримати новоприбулу гостю, а відтак, тема їжі завжди допомагала…але чомусь не сьогодні.

— Пробач, я боялася, що не втримаюся і їстиму їх разом з тобою, — винно пожувала губи Аріна. Хоча їй вже давно відчайдушно хотілося пожувати щось їстівне.

— Арін….літо скінчилося, проте життя досі триває, — Андріана обережно взяла гостю за руку,   — І я буду поруч, щоб не дати тобі вночі підкрадатися до холодильника, — підняла вказівний палець Андріана.

 — Я серйозно, — підняла переможено руки догори гостя, при тому всміхаючись, — Ніякого холодильника, навіть якщо він мені снитиметься! — вона театрально поклала руку на серце.

 — Ага, ага. Минулого разу ти теж була серйозна, а потім сказала, що твій внутрішній дієтолог рекомендував "нічну стабілізацію інсуліну" через морозиво.

Аріна розсміялася, хоч щоки в неї горіли. Так, дійсно вже були спроби “взяти себе в руки”, але ті експерименти були невдалими…але тепер, крім бажання експериментувати, у неї є ще й сильна мотивація — Святослав! 

— Все, тепер усе по-іншому. Я буду худнути…чесно…— погляд дівчини випромінював впевненість.

— Тоді я з тобою! Ну не в сенсі, щоб не їсти сінабони, а щоб забирати їх від тебе і їсти самій, — реготнула подруга, — Прийшов час знову з'явитися в тій сукні, в якій ти почувала себе богинею.

Погляд Аріни впав на рамку з фото. Там була вона, в тій самій сукні…цілує Андріану в щоку. 

— О…та сукня з одинадцятого класу, в якій я була на випускному…— в очах дівчини блиснула і туга і приємний відблиск... про спогад себе минулої.

— Та сукня, яка звела з розуму Аліка тоді, – взяла до рук рамку зі світлиною Андріана, —  Десь через десять хвилин після того, як було зроблене це фото Алік підійшов до тебе, щоб познайомитися.

— Та й мене теж, — сумно додала Аріна, забравши в подруги фото. Повернула на місце, — Але тепер не Алік мені потрібен. Ну хіба що той з маминого хліва…і то уже у вигляді тушкованок.

— Так нагадую, що тушкованок тобі не можна! — втрутилася Андріана.

Обидві зареготали. Було тепло. І чесно.

— Але знаєш, я справді хочу… щоб він мною пишався, — вже серйозніше сказала Аріна. — Щоб більше ніколи не було цього ніякого погляду в очах, коли на нього хтось дивиться криво через мене.

— Ого, це дійсно звучить як справжня мотивація. Слова по істині закоханої дівчини. Вірю, ти зможеш це зробити. До речі, а де твій хом'ячок? 

— Хом'ячок у безпеці, я його завезла до мами. Я знаю, що ти не дуже б хотіла тримати тваринок у хаті. До речі, Святослав теж такої думки. 

— А якої думки про тебе Святослав? — брови Андріани грайливо забігали. 

— Ну…мені здається, що ради мене він би погодився й цілий зоопарк дома завести. А може навіть й худобу…правда щодо свиней непевна, — реготнула собі під носа. 

— Що боїться, що з'їдять? — витягла руки як мацаки подруга, ще й кувікнула. Аріна гучно розреготалася, адже Андріана і саме не підозрювала наскільки влучно втрапила в ціль. 

— Ну щось таке, — перетяла плечима, — Просто він міський делікатний хлопчик, що боїться сільської культури…у нього навіть цей… непереносність чи то молока, чи то лактози.

— Такий делікатний.

— І такий зараз далекий від мене, — важко зітхнувши Аріна сіла на диван. Вона з усіх сил намагалася стримати сльози, що набігли на очі. Ось так би легко жир втікав від неї, як ці зрадливі сльози!

– Сеструхо, якщо він тебе любить, то може ну його ото все. Зривайся з цього дивану і мчи до нього назад. 

— Ні, — заперечно помахала головою дівчина, – Ти би бачила нас разом. Посміховисько, не інакше! Перед очима досі ті світлини….і як я могла на це погодитися, ще й його підставила…добре хоч не роздавила. Ні, я зустрінуся з ним лише через пів року, і це буде інша я.