31. Чапля і бегемот

Абсолютно нічого не віщувало біди цього ранку. Навіть кава, куплена по акції в АТБ, була по особливому смачною. Кавомашина тихо гуділа перемелюючи зерна. Святослав бурмотів щось собі під носа, чи радше наспівував. Але гучні кроки, що розносилися коридором, чомусь змушували його хвилюватися. Каріма увірвалася в кабінет, якраз тоді, коли чашка повністю наповнилася коричневою рідиною. 

— Недоброго ранку, Святославе! Вдавитися кавою не бажаю, але…— начальниця зупинилася в напівреченні, бо кава справді пішла хлопцю носом, — Ти можеш хоч раз нормально себе поводити в моїй присутності? Чому кожного разу плюєшся, як якийсь верблюд? 

— Я дико, вибачаюся Карімо Ігнатівно, проте це чиста випадковість, — розвів руками парубок, ставлячи чашку на стіл, — Думаєте мені оце все приємно…

— Не знаю вже й що думати. Бо бачу, ти ще той мазохіст, на пару з Аріною.

— Та що сталося? 

— Що сталося? Ти заходив у місцеві пабліки, чи у фейсбук групу “Камеді” нашого міста? Ви з Аріною на перших шпальтах. А які заголовки!? Навіть у мене не вистачило б фантазії так вас обізвати.

— Не розумію про що ви, — зберігав святий спокій на обличчі хлопець, проте в душі закрадалися деякі припущення. 

— Бегемот і чапля, намагаюся опонувати корабель кохання, що тягне їх у болото сорому. 

— І оце ви називаєте вищим пілотажем фантазії? — реготнув собі під носа хлопець, – І взагалі я хотів поцікавитися, хто з нас двох з Аріною бегемот, а хто чапля? 

Каріма багатозначно підняла брову і сказала: 

— Ну я так розумію, що в усіх варіаціях чапля ти, – це було чистим сарказмом з її сторони, але як ще реагувати на слова цього хлопця, що нестерпно клеїть з себе дурня. 

— Теж так подумав, – підморгнув їй Святослав, — Хоча не розумію, де вони побачили тут об'єми, — демонстративно роздивився себе парубок, — І взагалі, на всіх світлинах я старанно втягував живіт. 

“Чапля…чапля…ну добре, що не лелека. Чапля звучить якось солідніше” — прокручував в голові думки хлопець.

Каріма закотила очі. Значить він розуміє, що справа у світлинах.

— Там не лише в об'ємах справа, а й у виразі ваших облич. Ну ось поглянь, — ткнула вона йому своїм гаджетом в обличчя, — Що тут з твоїм лицем? 

— О, якраз десь в цьому моменті я розповідав Аріні, що почуваюся так ніби з мене вилазить дикобраз. Слухайте, — взяв він її телефон до рук, — Я й не думав, що я вмію так правдоподібно корчитися. Погоджуюся, — віддав він телефон власниці, — Я виглядаю там, як справжнісінький бегемот. Але Аріночка вже точно найкраща чапля світу. 

— Ну що ж, — важко зітхнула Каріма, — Вітаю. Хотів підвищення, ну ось. Ти тепер зірка номер один у соцмережах. Офіційне обличчя скандалів. 

Святослав глибоко зітхнув і видав з монотонним виразом обличчя: 

— Що поробиш, Карімо… Кожна епоха має своїх мучеників. Колись людей спалювали на вогнищі, а тепер просто поливають брудом у коментарях. Еволюція.

— Взагалі то це все не смішно, Святославе! Приймі точно не для Аріни. Думаю, їй абсолютно точно неприємна така увага. 

Святослав відчув, як щось неприємно стиснуло його в грудях. Усмішка збігла з обличчя, як кава, що втікає з турки, якщо її переварити. А от як Аріні переварити всю цю ганебну ситуацію? — Ви маєте рацію… — з серйозністю погодився він, — Треба, мабуть, подзвонити до неї. Навіть якщо вона й не знає про це, то обов'язково дізнається. А таке завжди дізнаються від злих людей…на жаль. 

— Нарешті ця інфа дійшла по твоїй довгій чаплячій шиї до мозку. Ну що — бери телефон, вибачайся перед Аріною і запроси її на каву. На нормальну каву. Без пінки з АТБ.

— То я ще й каву винен, — приречено видихнув Святослав, — Важка ноша слави.

Каріма знизала плечима:

 — Так завжди буває, коли чаплі намагаються кермувати кораблем.

Святослав глибоко вдихнув, витягнув телефон і, дивлячись на кумедну світлину, тихенько пробурмотів:

— Ну що, чапле, пішли витягувати наш корабель із болота. Чи може краще Тільділя втопити у тому болоті?? 

Святослав натиснув на номер Аріни, і кожен гудок здавався йому ніби хвилею в холодному морі: то накриє, то відступить, залишаючи тривожний шлейф піни.

— Алло? — почувся трохи втомлений голос дівчини, чи може вона просто була сонною…або ж плакала? 

— Привіт, Аріночко... Це я. Твоя чапля з корабля ганьби. Ти…ти вже бачила?

Невелика пауза на тому кінці дроту.

— Святославе, це я в усьому винна…то я потягла нас у те болото…– так вона точно плакала. Якщо не ревіла, як бегемот. О ні…ні…тільки не це. Це ж не схоже на Аріну. Зовсім не схоже.

— Нічого такого! — швидко заперечив, — Я ж сам з радістю пригнув у тебе болото разом з тобою. Та й на усіх тих світлинах, — паралельно переглядав фото хлопець, — Недолуго виглядаю лиш я. Слухай, давай підемо на каву, прямо зараз.

— Ти маєш каву у себе в офісі, — голосно шморгнула носом дівчина на тому кінці телефону. 

— Та тут нездала. Я купив якусь по акції у АТБ, боюся якщо вип'ю її зараз, то ходитиму в одне місце на своїх чаплиних ногах до кінця дня, — в телефоні почулося легке хихотіння. Це дало хлопцю змогу трішки видихнути.  

— А ти певен, що ми не опинимося після цього на ще якомусь «кораблі дурнів»?

— Не певен, — чесно визнав Святослав. — Але на цей раз я обіцяю вживати заходів обережності: втягувати живіт, тримати вираз обличчя, як у тибетського монаха, і в жодному разі не говорити про дикобразів.

— Гаразд, чапле. Але якщо щось піде не так — ти носитимеш мене на плечах, як справжній бегемот.

— Домовилися, — всміхнувся Святослав. — Пакую весла і рушаю по тебе.