30. Тільдільнута фотосесія

— Слухай, Арін, а ти точно певна, що хочеш цього? — запитав Святослав Аріну, що стояла перед ним у своєму найкращому платті. Дівчина якраз наносила туш, дивлячись на себе в дзеркало. Після цих слів її погляд зупинився на ньому, а рука завмерла над повіками.

— Хочу чого? Зустрічатися з тобою? 

— Та ні, що за дивне запитання, — нахмурив обличчя хлопець. У нього завжди була дуже жива та пластична міміка, що додавала Святу надзвичайної харизми, — Я про того Тільділя….Ти тільки вслухайся тіль-діль, – нагнув Святослав голову спочатку вправо, потім вліво, вимовляючи це дивне слово….--- Дуже римується з іншим словом знаєш….на кшталт де-біль. 

— Усі творчі люди дивні…взяти хоч би мене, — розвернулася до нього обличчям пишка. 

— Ти то інше…ти по хорошу дивна. А він ніби… як не по хорошу. Короче, він виглядає як якийсь притрушений. Ще оця його гривка дивацька…

— У тебе теж чубчик хоч куди, — відбила напад Аріна, а Святослав поправив свою пишну чуприну, — Я не розумію…тобі соромно зі мною фотографуватися? — в очах дівчини горів вогник суму і сумніву. 

— Та не в цьому справа, Арін…— звівся парубок зі свого місця, — Я просто не довіряю йому…а не тобі, — намагався запалити в її очах вогник віри в себе Святослав, — Слухай, ти ж любиш тваринок, — перевів погляд на клітку з хом'яком хлопець.

— І?

— Ну може та ну їх ті фотки. Прийми краще до себе додому ще одну тварину, себто мене. 

— Святику, колись твої жарти були значно дотепнішими.

— Ну я не про свій вигляд, — смішно загнув свій ніс юнак, зображаючи рило свина, — Я часто ж поводився як свиня, — ще й хрюкнув на додачу, прямо Аріні на вушко.

— Припини! — прилетіло йому в плече, але в очах дівчини таки загорілися живі смішинки, — Ти красунчик.

— У-м-м, — кумедно скорчив губи Святослав, — А з цього місця попрошу вас подетальніше, — зробив з пальців віяло. 

— Детальніше тобі дзеркало розкаже і покаже, — повернула його Аріна, а задоволена посмішка парубка вмить злетіла з обличчя, — Поверни посмішку, інакше поверну назад свої слова про красунчика, — пожартувала, штрикнувши парубка у бік пальцями. 

— Дзеркало говорить мені трохи інше, — прошепотів на вухо хлопець, — Воно каже мені, що красуня тут ти.

Аріна ніяково всміхнулася. Компліменти Святослава подобалася їй значно більше ніж його жарти. Але може він і зараз жартує? 

— Думаю нам пора, а то Тільділь чекає, — вирвалася дівчина з легких обіймів свого хлопця. Позаду почулося Святославове гучне зітхання, наче то було прохання…Давай залишимося дома і нікуди не підемо. Втопчемо пачку чипсів і зап'ємо все солодкою Кока-Колою. Певен, що і хом'як нас підтримає.

Тільділь і справді вже чекав їх на домовленій локації. Він був певен — ця велика рибина, в усіх сенсах цього слова, точно не зірветься з гачка. Це буде справжня сенсація, фурор, вибух…сміху з цих двох і його популярності, як самого скандального і непередбачуваного. 

— А ось і мої особливі екземпляри, — протер фотограф задоволено долоні, — Ви так швидко перевдяглися і стали ще контрастнішими..себто такі яскраві на фоні цього сірого світу, — все це було сказано з напівзакритими очима, та з помахами руками ніби він хрещена мати Попелюшки, яка зараз перетворить Аріну на справжню принцесу.

— Ви такий дивний чувак, – не втримався Святослав від коментаря. 

— Це ви ще не бачили моєї фотостудії, — грайливо підморгнув Тільділь хлопцю, від чого останній скрився, як від кислої сметани. 

— Я думав, ми будемо надворі фоткатися.

— Ні, — заперечно помахав головою Лукас, — Тут багато сторонніх зівак, Аріні буде важко сконцентруватися і розслабитися. Ви розумієте про що я? 

— Аріна ніколи не соромилася, вона взагалі дуже смілива…

— Я думаю нам варто довіритися Тільділю, — заперечила Аріна.

— Чудово, — плеснув в долоні Лукас, — Тоді погнали.

Спочатку фотосесія проходила ніби звично, окрім того, що Тільдідь вгадував для них вкрай “тільдільнуті” пози. Аріна завжди думала, що в таких ракурсах виглядає не дуже вдало, але Тільділь наполягав, що все навпаки. Навіть Святослав, якому зазвичай було фіолетово, де і як фотографуватися, уже не витримав, коли Лукас запропонував йому одягти рожеві лосини й взяти надувну гантелю, і при цьому ще й пихтіти як парова машина. 

— Ви знущаєтеся? Так?? — злісно тріснув Святослав надувною гантелею Лукасу по голові, а потім жбурнув останню додолу. Та приземлилася Тільділю прямо на ногу від чого Лукас демонстративно скривився і голосно зойкнув. 

— Ай, ви тільки що впустили двадцятикілограмову залізяку мені на всі п'ять пальців! Це ж знаєте як боляче, — ледь не сльозу пускав Лукас.

— Арін, та він знущається з нас! 

— Нічого такого! — відпустив свою “травмовану” ногу Лукас. Ось це, що я тільки що зобразив…це так. Це знущання, і до того ж з моїх пальців на нозі! А все інше імпровізація, політ фантазії…

— Чувак, не хочу ображати, звісно, та здається твоя фантазія летить кудись у дурку, – пирхнув Святослав.

— А що ви хотіли? Щоб я такому дрищу, як ти, дав справжню гантелю? Ага…ти ось зараз качнешся кілька разів, у тебе потім вилізе грижа, а ти на мене у суд скаргу накатаєш? 

— Та що я не підніму гантелю у двадцять кілограмів? 

— Ще скажи, що ти й Аріну зможеш підняти? — гордо заклав руки на грудях Тільділь. Ось воно, ця провокація перед якою всі завжди падають до його ніг. Щоправда, у випадку з цим дрищем той і справді може дістати й грижі й до ніг впасти від такої то ваги та навіть не встати. 

Святослав нервово глитнув, перевів погляд з Лукаса на Аріну, потім назад. Тоді роздратовано підхопив надувну гантелю і став качатися. 

— Ось це запал! – реготнув собі під носа Тільділь, — Зараз за кілька хвилин надуєш свої біцепси і її зможеш підняти, — тепер вже й Аріна втупилася в Лукаса, — Ну, а що любов долає будь-які перешкоди, — хитро блиснув на пару Лукас. 

— А можна він якось ті перешкоди обійде? — заступилася за хлопця Аріна.