29. Тільдільнутий фотограф

Тільділь, це така кличка була у фотографа Лукаса. Усі знали його як крінжового. Чому його саме так кликали, достеменно не відомо, проте можливо тому, що його контент був таким же “тільдільнутим”, як і чєл, що його творив. Ну і ось, до тільдільнутої колекції Лукаса не вистачало ще якоїсь родзинки. Йому вкрай потрібно було щось таке провокативне, щось щоби оживило маси, змусило залишати різнопланові коментарі. Щось щоб б зробило його знаменитим за будь-яку ціну. 

— Ну, що там, Лукасе. Час тільділь, — чув фотограф смішок свого друга і водночас конкурента, — Поки мої колекції світлин перемагають і за кількістю фото і за кількістю лайків. А ти все шукаєш якісь ексклюзиви, і які ж перспективи у тебе, га, друже?? 

— Та не трави душу, — пирхнув Лукас, згризаючи вже останній ще не обгризений ніготь на правій руці.

— Покинь примарні надії на успіх і визнай поразку. 

— Та невже? – відірвав Лукас напівзгризений ніготь від зубів. Його погляд вловив силует двох занадто різних екземплярів вдалині. “А ось і мій куш!” – майнуло в голові Тільділя, — Поразка за тобою! — виніс вердикт Лукас і поклав слухавку. Друг, здається, ще хотів щось сказати фотографу, але той не став слухати. Він рвучко звівся з пенька, на якому сидів, і поправивши “тільдільну” гривку, направився до вкрай контрастної пари молодих людей. 

— Тільділь, — прошепотів він позаду Аріни й Святослава. Таке слово він використовував водночас і замість привітання і замість таємного шифру. Бо якщо люди розуміли значення цього слова, то очевидно знайомі з його контентом, а відтак згоди на знімання не дадуть. 

— Що перепрошую? — озирнувся до нього Святослав, що приобіймав Аріну за плечі.

— Кажу тільділь, молоді люди, — всміхнувся Лукас на всі свої двадцять два. Десяток зубів у нього бракувало, загалом як і десяток розумових клітин десь в голові, — Це я так вітаюся з вами. Власне…е…— зміряв фотограф своїх “жертв” пильним поглядом, — Ви пара? 

— Ми пара? — перепитав Святослав Аріну, що весь час лиш здивовано кліпала, то на свого хлопця, то на Лукаса, — Ми пара! — зрештою констатував хлопець після того, як мовчання дівчини занадто затягнулося. 

— Прекрасні екземпляри, — озвучив свої думки вголос по необережності Лукас. По правді йому вже кортіло подати цих двох в їх “найкращих” ракурсах і за те отримати найкращі коментарі у своєму житті, — Власне я про те, що ви такі незвичні…ну такі нетипові.

— Це зуби в тебе нетипово криві, — нарешті подала голос Аріна, — Та й бачу їх у тебе нетипова кількість, можемо закруглити до двадцятки, — миловидно всміхнулася.

— Що ви …що ви, — виставив перед собою руки Лукас, — Я нічого образливого не мав на меті, — підморгнув він до дівчини.

— Ще один такий моргун, і будеш мати й нетипові синяки під очима, — втрутився Святослав.

— Та чого ж ви такі агресивні? Ну точно не типові екземплярчики, — всміхнувся більше сам до себе Тільділь, — Я фотограф! — простягнув він руку Святославу для привітання.

— Та хоч граф, — не прийняв долоню Лукаса Святослав. 

— Ну добренько, бачу…. ви дуже ділові, — скривився як зморщений чорнослив Тільділь, — Тоді відразу до справи, — розморщився у нещирій посмішці, — Пропоную вам фотосесію. Абсолютно безкоштовно, — видавав основний козир хитрий фотограф, – У мене професійний фотік! — покрутив в руках інструмент свого заробітку Лукас. 

— Не думаю, що це хороша ідея, — відповіла Аріна.

— Навпаки, — хутко підлетів до неї Лукас, — Бачу, ви, люба Паночко, дещо комплексуєте через свою вагу. Ну є таке…зізнайтеся? — обережно тягнув за потрібну ниточку Тільділь, — Так от…все вирішує правильний ракурс! Гармонія в очах того, хто фотографує. 

— Звучить як якась тільдільнута штука! — випалив, що думав Святослав. Лукас бачив в очах хлопця повну байдужість до цієї ідеї, але він і бачив також в тих очах небайдужість до пишки. Тож треба давити на неї, адже її явно цікавить ідея гарного ракурсу. У що тільки люди не вірять, щоб схуднути без зусиль! У проносні чаї, у браслети з гематитом, у фотошопи. Ось і Аріна явно хоче здаватися кращою…принаймні перед цим дрищем. 

— Мила пані, як вас звуть? — слова Лукаса звучали, як сам мед, так вже хотілося йому здаватися хорошим і привітним.

— Аріна.

— Аріна..Аріна…— кілька разів повторив вголос Лукас ім'я дівчини, прикривши очі, — Чи знаєте ви, люба пташечко, що воно перекладається як спокій..мир. У мене на душі того миру не буде, якщо ви відмовите мені…— ледь не скиглив Тільділь, — Ви ж як Афродіта, ну тільки пишніша. Але ця штука, — підніс він в руках фотоапарат, — Точно зробить з вас богиню. Бо вона вже є десь там всередині вас…десь під отими всіма шарами, — стримано всміхнувся оглядаючи фігуру Аріни. 

— Ходімо краще на сінабони, — важко зітхнув Святослав, потягнувши за собою дівчину. 

— А ваш хлопець таки розгледів її у вас, чи не так? — кинув Аріні майже в спину Тільділь, — Але що він проти цілого світу? Я ж можу через свій об'єктив показати її всім…

Дівчина зупинилася. Аріні так захотілося знову відчувати себе привабливою…як у ті минулі часи, коли вона зустрічалася з Аліком і була “стройняшкою”. А тепер вона дійсно нікому не цікава…ну можливо окрім Святослава? 

— Може спробуємо… — благально глянула пишка на Святослава.

— Тільки ради тебе, — закотив очі хлопець. Йому страшенно не подобалася ця вся витівка, але ще більше йому не подобався той факт, що й Аріна відмовить йому, якщо він зараз відмовить їй. Тож, ради того, щоб догодити Аріні, він здається був ладен на все. Навіть на фотосесію з якимось першим ліпшим тільдільнутим фотографом.