27. Важка коняча ноша)

Святослав відразу знав, що пити каву з термочашки в дорозі, ідея така собі. Бо ось уже третя його одежина була з принтом “Тай дай”. Плями з минулих виробів не відіпралися, тож і цю футболку чекатиме невтішна участь, себто сміттєвий бак. 

— Ти хоч не ошпарився? — винно глянула на нього Аріна. Дівчина намагалася витерти каву вологими серветками, проте пляма нахабно красувалася на грудині парубка. 

— Ні, хіба що язик…

— Ну язик, то не страшно, язик то навіть корисно, — хихикнула Аріна, а Святослав глянув на неї кислим виразом. 

— І звідки в такій красивій дівчині стільки негативу поміщається? 

— В мені багато чого поміщається, — хмикнула собі під ніс пишка. 

За пів години Святослав з Аріною вже були на фермі у його тітки Люсії. Подумки хлопець молився про диво - нехай тітка Люсія буде без вусів. Але ось вона йде їм назустріч привітно махаючи рукою. Вуса при ній, Святославу навіть здалося, що останні ще підросли. Якийсь козак Мамай, їй Богу!

— О, Святославчику, привіт! — голосно гукнула жінка.

— І вам привіт, — помахала у відповідь Аріна замість парубка,  — А ви напевно дядько Святослава? — припустила, спостерігаючи за тим, як хлопця дружно обіймали.

— Ну…взагалі-то, я його тітка, — брова Люсії здивовано поповзла вгору, а очі нахабно вивчали пухлу дівчину племінника. 

— А пробачте, я просто ..ну..--- провела над губою пальцями Аріна, на що Люсія гучно пирхнула і відповіла:

— Вуса ти, значить, помітила, а груди п'ятого розміру ні? — припідняла свої принади жінка.

— Вибачте, мені дійсно ніяково перед вами. Я Аріна, – намагалася зберігати привітність дівчина, — Просто Святослав не попередив мене, що тут будуть його знайомі. 

— Пусте, — махнула рукою жінка, але очима пропалювала парубка, — Він просто соромиться мене..ну власне через вуса. 

Аріна ледь всміхнулася, хотіла була ляпнути щось на кшталт, що у Люсії дійсно гарні вуса, проте вчасно притримала язик. А хтозна-який комплімент говорити такій, як Люсія, тим паче, що комплімент своїм грудям жінка уже зробила самотужки. Святослав все ще тримав Аріну за руку.

— Святославе, синку, на кілька слів, — стримано всміхнулася жінка, розриваючи руки закоханих, — Не хвилюйтеся, Аріночко, я його не з'їм, — підморгнула Люсія, а хлопець подумав: “Угу, хіба що вусами залоскочеш”. 

— То тебе хвилює те, що в мене є вуса, але не бентежить той факт, що твоя Аріна важить, як мій жеребець Палтус? — обурилася тітка, склавши руки під грудьми, від чого ті стали шостого розміру. 

— Та мене не хвилює ні те, ні інше, — заперечив хлопець, — Просто погодьтеся, що повні дівчата таки трапляються значно частіше за вусатих жінок. 

За цю фразу парубку прилетів потиличник від тітки, але затим зразу ж послідували дружні обійми та ті самі вусаті й щедрі цілунки. І він не знав, що було більшим покаранням. 

— Слухай, може вона тебе силою біля себе тримає? — прошепотіла Люсія. 

— Що? – аж закашлявся Святослав, — Та ні..з чого ви взагалі взяли таке??

— Та хоч би з твого фінгала під оком! 

— Та це…— пригадав про отриманий синець Святик, — Це я сам собі, — не придумав нічого кращого для відповіді.

— У сенсі сам собі? — зморщилася Люсія, — Ти що з головою не дружиш?

— Та ні…тобто так. Тобто дружу я з кукушкою. Це випадково сталося. Аріночка тут ні до чого, — намагався звучати впевнено парубок. Тітка кілька секунд прискіпливо витріщалася на нього, але потім сказала:

— Ну, ти не ображайся на тітку, скажи мені Аріна колись їздила верхи? 

— Схоже, що ні…саме тому і хвилююсь за неї. І мені дуже приємно, що і вас це хвилює.

— Та здалася мені твоя Аріна! — гучно пирхнула жінка, — Я за свого Палтуса хвилююся, чи потягне мій коники таку вагу. Міцні жеребці, скільки ж вона кілограм має? — визирнула з-за плеча парубка Люсія і поглянула на Аріну, — А ще мені щось за вуса дорікав, паршивець.

— Ви перебільшуєте, тітонько, — закотив очі Святослав і теж перевів погляд на Аріну. Дівчина стояла від них десь метрів сто і ледь всміхнулася у відповідь на посмішку хлопця та Люсії, — В Аріни не лише “широке” тіло, у неї така ж “широка” душа. Вона хороша, а коли посміхається, то стає ще й такою красивою…

— Тільки ти міг закохатися у когось подібного, – зітхнула тітка, — Ти і ще твій дядько, що полюбив якось жінку… в якої згодом виросли вуса…Гаразд, ходімо, а то твій агрегат вже зачекався…

— Тітко Люсіє!! 

— А що? Бідний мій Палтус….бідний мій коник…

Аріні було доволі складно залізти на Палтуса. Вона почувалася дуже незграбно і відчувала справжній сором. Їй вже не лише Святослав допомагав, в якого здавалося ось-ось вилізуть очі, але й тітка Люсія. Якось спільними зусиллями всіх трьох Аріна таки осідлала Палтуса. Кінь час від часу невдоволено пирхав, нагадуючи цим звуком пирхання своєї хазяйки. 

— Дякую, — прошепотіла Аріна, після того як, ось уже кілька хвилин вони зі Святославом мовчки їхали на конях.

— Я хотів, щоб ми сиділи разом на одному коні. Але Люсія не дозволила…

— Твою тітку можна зрозуміти, — сумно всміхнулася кутиком губ Аріна, — Знаєш я оце збагнула, що абсолютного нічого не втратила. У їзді верхи не має чогось аж такого захопливого…

— Це все через те, що ти напружена і не даєш собі розслабитися. 

— Я….я…вибач, мені так соромно за цю всю ситуацію. По правді почуваюся так незграбно і…

— Арін, не думай про це, гаразд? — намагався підтримати кохану Святослав, — Тітка Люсія перебільшує. Її Палтус насправді дуже витривалий! Вона запрягала його у воза, яким перевозила майже триста кілограмів картоплі і…

— І це не так вже й більше за мене… — знітилася дівчина.

— Арін! Ти перебільшуєш себе, повір мені. Так, ти не модельної фігури, але…

— Але й ти, Святославе, не кінь Палтус, і не зможеш носити мене….Носитися зі мною весь час…ми…ми з тобою занадто різні екземпляри. Я цілком тобі не пасую, як от вуса твоїй тітці Люсії, – таке порівняння повеселило Святослава і він ледь помітно всміхнувся, але хлопець аж ніяк не погоджувався з цим твердженням. Так, можливо вони різні зовні, але ж всередині…всередині вони дуже навіть схожі…