25. Вусата тітка

Святослав вже не міг дочекатися вихідних. Йому нестерпно хотілося організувати для Аріни щось цікаве. Уважно редагуючи її книгу, він дізнався, що дівчина завжди мріяла покататися верхи. І о благо, його тітка Люсія, по материнській лінії, працювала на кінській фермі за п'ятдесят кілометрів від міста. Була вона жінкою ніби не поганою, і те, що підтримувала зв'язок зі Святославом вже робило її кращою за його матір. Проте надто тісно вони не спілкувалися. Та й взагалі, надто тісно Люсія спілкувалася хіба що з кіньми. І хоч у неї був і чоловік і син, проте коханням цієї чорнобрової були її улюбленці. Люсія мала азербайджанське коріння, яке нагородило її чорним довгим волоссям. Проте з віком те волосся почало з'являтися ще й над губою Люсії. Робочі за її спиною почали називати її Люсієм. Проте чорноволосу аж ніяк не бентежив цей нюанс її тіла, навпаки вона вважала це своєю особливістю і категорично відмовлялася позбавлятися від вусів над губами. І зараз, їдучи до тітки, Святослав планував домовитися з нею не лише про кінну прогулянку з Аріною, але й проте, щоб Люсія позбулася вусів. Бо ж якось було б не зручно знайомити кохану з такою жінкою. Він навіть прикупив спеціальний інвентар для цього — одноразовий станок. Але чи вдасться домовитися з цією чорноволосою? 

— О, Святославчику, — побачила його тітка Люсія, як тільки він вийшов з автівки, — Рада зустрічі, синку, — потяглася жінка для поцілунку.

 Одна з найдурніших звичок Люсії — цілувати своїх родичів по два рази у кожну щоку. Власне, мабуть, через цей факт, родичі Люсії, до неї й рідко навідувалися. Нікому не подобалися нав'язливі поцілунки, особливо від жінки з вусами. 

— Вітання, тітонько, — мужньо витримав вусаті поцілунки хлопець. Він думав, що їй сказати. Зазвичай при зустрічі говорять про гарний вигляд, або ж запитують щодо здоров'я. Тут же очевидно жоден з варіантів не підходив. 

— Виглядаєш все так же жалюгідно, синку. Ні, — оглянула вона хлопця, — Навіть ще гірше! Худий до неможливості, ти здоровий чи може… в тебе з'явилася нова дівчина? — ще одна особливість Люсії — говорити все, що думаєш. Що перше спадало на думку, те й жінка озвучувала. Багато хто вважай її грубою і не культурною, але сама Люсія стверджувала, що вона просто щира, а не лукавить, як більшість людей. 

— Дякую за комплімент, Люсіє, — скупо всміхнувся Святослав, — Власне я й приїхав, бо хотів привезти до вас свою нову дівчину покататися на конях. Організуєте? 

Люсія загадково поводила бровами то вгору то вниз, в такт бровам рухалися й її вуса. Святослав все думав — як же їй сказати про ті вуса…

— Ну, звісно. Сподіваюся ти не зійшовся з тією своє як її…— намагалася пригадати ім'я колишньої дівчини хлопця жінка, — Василиною!

— Ні..ні. У мене нова дівчина, дуже красива і …

— І …ну що і? Вона хоч не така ж пластмасова лялька, як та попередня? Ох, люблять тепер усі все штучне, а природного цураються!

— О, Ні. Вона справжня і вся натуральна…і добра і…здорова, навіть дуже…

— Здорова то головне, — погодилася Люсія, навіть не усвідомлюючи в якому сенсі було сказано слово “здорова”. 

— Так, так…звісно. А ви знаєте теж така здорова і красива жінка, але тільки…, — переминався з ноги на ногу Святик.

— Тільки що? — прикрила одне око Люсія. Її вигляд видавав напругу…проте навряд чи її вуса можуть вдарити струмом.

— Ну, ви ніколи не думали в собі щось поміняти? — намагався делікатно розпочати розмову Святослав. 

— Поміняти що?  — звела брови на переніссі Люсія, — Хочеш, щоб я себе переробила, як та твоя пасія минула…чи що?? – обурення так і клекотіло з жінки.

— Ні…ні…просто..ну..вас не бентежать ваші вуса? — зрештою наважився хлопець озвучити те, що ніяк не міг.

— А що з ними не так? — перетяла плечима, — Он в мого чоловіка є і в сина Ярика теж.

— Ну у вас покраще будуть за Ярикові, — нарешті придумав гідний “компліментожарт” Святослав, пригадавши двоюрідного брата, в якого лиш почала рости щетина. 

— Отож, А тобі що розсада потрібна? — і собі вирішила пожартувати над хлопцем жінка, погладжуючи свої вуса. 

— Та ні, — всміхнувся хлопець, оцінивши жарт тітки, — Але ви б не хотіли її виполити? 

— То що бур'яни якісь, щоб їх вищипувати?? Ростуть собі, і ростуть. І взагалі запитував про коней, а закінчив моїми вусами! 

— Ну просто я хвилююся… як сприйме такий ваш образ моя…

— А ти не хвилюєшся про те, що я можу сприйняти це як образу?? — виструнчилася жінка витягуючи губи в дудку. 

— Люсіє, просто погодьтеся, що вуса жінкам не дуже пасують.

— Пфф, — пирхнула Люсія, — Моя кішка Василинка з тобою абсолютно не погодиться. У неї ще розкішніші вуса ніж в мене.

— Ви що це… свою кішку на честь моєї минулої дівчини назвали?? 

— О..придумаєш таке! Забагато честь для тієї комарихи. Вона і одного вуса моєї Василинки не варта!! То просто зійшлося так. 

— Слухайте, ну ще ж дві хвилини. Пройшлися швидко станком над губами і  все…

— Угу, оце точно буде все. Повний амбець! Після цього в мене ще й бакенбарди з бородою виростуть! 

— Та з чого ви таке взяли?? — не полишав спроб вмовити тітку Святослав. 

— Раз кажу, значить знаю! 

Важко зітхнувши Святослав вирішив залишити цю тему. Бо ж Люсія, до всього перерахованого вище, була ще й страшенно впертою. 

— Ой, я ж забував, — відчинив дверцята автомобіля парубок, — Я ж вам подарунки привіз.

— Отак обгадив з ніг до голови, а тепер підлещуєшся? 

— Ось, — простягнув він жінці пакет, — Там дещо з косметики, ну і фрукти, солодощі. 

Люсія нетерпляче заглянула в пакет. Там виднілися яблука, груші, банани, а ще той самий одноразовий станок і навіть маленький гребінець.

— Ну для чого станок ти мені вже натякнув, а гребінець навіщо? Що ним чесати? — запитала жінка дістаючи маленьку щіточку з пакунка. Її Святославу дали в подарунок до станка, не викидати ж.

— Ну…це для вусів, — мило всміхнувся, — Не хоче зрізати, то хоч розчешіть.