21. Колишній хрякальник

Після зізнання Аріні в коханні, Святославу нестерпно захотілося влаштувати дівчині справжнє побачення, бо лиш так і можна було заслужити і справжнє її пробачення. І хоч дівчина заявляла, що не ображається, проте хлопцю нестерпно шкребло в душі. Ще й батько, наче як, удобрив її кандидатуру…от тільки серце юнака не схвалювало все, що було до між ними. І зараз, скупляючись з Аріною в супермаркеті, він мовчки розглядав її форми. І не здавалися ті форми йому вже аж такими великими…ну можливо трішки. Але як завжди говорять — хорошої людини має бути багато. А хороша людина…це точно про Аріночку. 

— Святославе, ти такий мовчазний сьогодні, що мене це навіть лякає, — всміхнулася йому дівчина, коли вони вже з повним кошиком підійшли до каси. 

— Жартувати над тобою небезпечно для життя, — всміхнувся хлопець, — Та й щось перехотілося, якщо чесно…

— Угу, — несхвально похитала головою дівчина, — Краще зізнайся, що в тебе жарти закінчилися. От це от більше схоже на правду, – і собі всміхнулася до хлопця дівчина. Потім Аріна помітила, що за ними у чергу став мужик, який відразу ж витріщився на Аріну. Той говорив з кимось телефоном.

— Секунду, Марин…глянув на одну панну перед собою, і згадав, що свинину забув купити, — прошепотів незнайомець у слухавку, але це однаково почула новоспечена пара. Святослав відразу ж перевів погляд на Аріну, боячись її реакції, адже якось неприємно, коли тебе асоціюють зі свинею…

— Та, все нормально, Святіку, не парся і не зважай…це навіть добре, — підморгнула Аріна, — А то хтось міг залишитися сьогодні без м'яса на вечерю.

— О, а я згадала, що суповий набір забула взяти, — сказала сама до себе жінка, що якраз встала в чергу за Святославом. 

Від цього хлопець більше не міг стримуватися і розсміявся разом з Аріною на пару. 

— А нам суповий набір і свинина не потрібні? — реготала дівчина, роздумуючи над тим, яка ж асоціація образливіша. 

— Ну ти на свиню не схожа, Арін…

— А ти занадто кістлявий навіть для супового набору, — підморгнула у відповідь, — Це все таке…мене на минулій роботі колеги охрестили агентом 007. 

— Агентом 007? — скривив обличчя у здивуванні хлопець. 

— Так, знаєш хто це? 

— Звісно, культовий персонаж, — всміхнувся кутиком губ хлопець, — А який зв'язок, не можу вловити….

— 0-роботи, 0-мотивації і 7-перекусів, — пояснила Аріна, тихенько хихочучи і паралельно викладаючи продукти з кошика. 

— І тобі не було образливо? — запитав Святослав, спостерігаючи як по магнітній стрічці їдуть фрукти, разом з пачкою чипсів та пляшкою кока-коли. 

— Ну…ні, — вирішила приховати свій сум дівчина, — А що гріха таїти, самий популярний гаджет в моїй квартирі це таки холодильник. Він лідер по переглядах та відвідуваності. 

— Готівка чи карта? Пакет потрібно? — перервала їх розмову продавчиня. 

— Карта, а пакет не потрібно, — відповів хлопець.

— Точно? — уточнила продавчиня дивлячись то на кількість продуктів, то на Аріну.

— Точно! 

Аріна мовчки просканувала Святослава поглядом. Ну якщо у її містку футболку помістилося стокілограмове тіло, то що хіба не поміститься два кілограми фруктів? Вона мовчки згребла яблука, банани та кілька гранатів до себе у футболку, проте коли вони вже були надворі таки запитала:

— І все ж таки, чого ти не взяв пакет? 

— Не знаю, її оця фраза про пакет прозвучала…якось двозначно, — відмахнувся хлопець у відповідь.

— Тобто двозначно? — нахмурилася дівчина намагаючись усвідомити почуте, та в душі Святослав сподівався, що вона цього не усвідомить, — Ей..

— Забудь, Аріночко, — махнув рукою Святослав, але за кілька секунд йому на ногу гепнуло щось важке. Це були яблука, що посилалися з Аріниних рук. Перевівши погляд на дівчину, він зрозумів, що Аріна втупилася в якого незнайомця, що був десь за метрів п'ять від них. 

— Ну і хто це?

— Свин Алік, власною персоною. Давай, рухай мештами, як казав твій батько, і може він нас не помітить, — заметушилася Арніна, хутко підіймаючи яблука, що впали. 

— Мене то може він і не помітить, але не тебе. Він вирячився прямо на тебе, Арін, — констатував Святослав. Дівчина ж зібравши усі яблука випросталася і поглянула в очі колишньому, що вперто йшов до них. 

— Ого, яка зустріч, — зухвало всміхнувся Алік, — А ти, Аріно, стала…ем…ще більшою. Ну як то кажуть немає меж досконалості, еге ж? — підморгнув Алік, зрештою перевівши погляд на Святослава, — Не познайомиш? 

— Це…це…

— Я Святослав, хлопець Аріни, — дружньо простягнув він руку для привітання.

— Ой, вибачте, руку тиснути не буду, — скривився той, — Нічого особистого, я гидую, — порухав пальцями хлопець, ховаючи зап'ясток у кишені, — А я…

— А ви свин Алік…я вже сам здогадався, — всміхнувся приязно Святик, — По вашому п'ятачку, — припліщув собі носа пальцем Свят, зображаючи рильце. 

Алік знітився і рукою торкнувся власного носа. Чути якісь подібні заявочки про себе він не звик! 

— Ну хрокніть щось для підтвердження моєї здогадки, — сказав Святик новий жарт, але вже з серйозним обличчям. Аріна ж весь час мовчки стояла, як води в рот набравши. 

— Щоб виголошувати такі зухвальства, треба принаймні виглядати зухвало! — заявив опонент, — А вами вітер хитає, штани ледве тримаються, а ви хочете з них ще й виплигнути, — реготнув Алік, і при цьому ще й ненавмисно хрокнув, як то буває від сміху. Це дуже розсмішило Аріну і Святослава теж, а ніс Аліка став ще червонішим разом з вухами. 

— Дякую за підтвердження, — не втримався Святослав.

— Слухай ти! — теж втрачав витримку Алік, — Назвав би тебе бидлом, але ти навіть до бичка не дотягуєш, навіть солом'яного. Тебе раз вдарити і розсиплешся, — схопив за шкірки хлопець Святослава.

— О, легше, пане Свине, ви ж казали гидуєте. А я, знаєте, на ось цю футболку якось каву пролив…і до речі досі не виправ, — Алік скривився і випустив тканину з рук, а потім запитав: