20. Та то тато:)

Батько Святослава — Ігор Степанович, виглядав живчиком. Можливо так видавалося через те, що він був доволі худорлявим, що не дивно, адже мусив у когось піти хлопець. Сивина дуже гарно і доречно прикрашала скроні. Єдине, що не вписувалося в образ чоловіка, це важкі пакети. 

— О, привіт молоді люди, вас важко не помітити, — привітно махнув чоловік парі рукою, — Цим звісно більше варто завдячувати Аріні, це ж ви? — всміхнувся чоловік дівчині, простягаючи їй руку, в якій був пакет. 

— Я, — привітно всміхнулася Аріна, приймаючи пакунки замість дружнього рукостискання. Здавалося, що це її ніяк не збентежило.

— Аріночко, віддай мені, — потягнувся Святослав за пакетом, але Аріна практично в один в голос Ігорем прокричали: “Ні”. Святослав аж здригнувся, але лиш переможено підніс руки догори. 

— Ох, як я заздрю вам, молоді люди. Здається ще вчора був таким же молодим. Стріляв гарним панночкам очима, а сьогодні вранці як встав, то в спині так щось стрільнуло, що ледь очі не вилізли, — сміявся щиро Ігор Степанович. Цей анекдот він прочитав у вранішній газеті й вирішив, що він буде і доречним і смішним. Було схоже, що він теж дещо хвилювався. Чи то через параметри нової дівчини свого сина, чи ж навпаки через "недопараметри" Святослава, — У вас гарні очі, Аріно. Ймовірно, саме вони підкорили мого сина, — сказав батько Святослава, нарешті закінчивши оглядати всю дівчину, бо ж оглядати дійсно було що. 

— Дякую, — всміхнулася дівчина, — З вами дуже легко знайти спільну мову, — Аріна ж була дівчиною, яка дійсно могла знайти ту легку ноту з будь-ким. 

— Так, дякую, молода леді. Поправді, я хвилювався за сина. Скажу вам так… по секрету, у нього є незвичайний талант, – заграв очима чоловік.

— І який же? – стало цікаво Аріні.

— Мій син просто магніт для людей, яким потрібен психіатр, — всміхнувся Ігор Степанович. Здавалося, цей жарт він вже придумав сам, бо звучав більш впевнено, — Тому власне я й хотів познайомитися з вами якнайшвидше, – підморгнув. 

— Розумію, а я, як бачите, магніт для будь-якого дієтолога чи тренера, — вирішила і собі пожартувати дівчина, — А ви часом не тренер, такі важкі пакети, наче гантелі.

Ігор Степанович розсміявся і взяв Аріну під вільну руку. 

— Сподіваюся, я не зіпсував вам побачення? 

— Ні, – відповіла Аріна.

— Так, — втрутився Святослав.

— Ой, синку, та я завжди жартую, зі мною смішно, — “Ну принаймні намагаюся жартувати” – подумки уточнив чоловік, теж саме подумав і його син.

— Тат, з твоїх жартів смішно лише тобі, — важко зітхнув Святослав. Проте в душі він навіть заздрив батьку через те, що Аріна так завзято реготала зі смішинок цього чоловіка.

— Не лише мені, твоїй мамі було смішно, твоїй он ось новій дівчині смішно, — обурився Ігор Степанович.

— Мамі теж не смішно було, – сухо констатував Святослав. 

— То в неї просто почуття гумору не було! Мегера ще та була. Вона з іншої планети наче…З нею я і в НЛО повірив і побачив. Ледь не через день в домі літаючі тарілки водилися. 

— Вона що посуд била? – з подивом запитала Аріна.

— Ох, не лише била, але й влучно метала. Здогадайтеся хто мішенню був? 

— Ви? 

— Я, – розсміявся Ігор Степанович, — Та не міг я довго те інопланетне повстання витримати, ну і розлетілися ми, як ті ракети в космосі. 

— Мені прикро, — стримано всміхнулася дівчина, на що Святославів батько лиш стенув  плечима, мовляв, нічого прикрого тут немає.

— Найбільше було шкода маминого сервізу. Вона його з самої Франції привезла. Самі розумієте, сервіз то є святе. А вона і того не поберегла, весь потрощила. Але то таке все…минулося вже, — знову розсміявся чоловік, – Вибачай, Святику, я до речі його на твоє весілля берег та не вберіг.

— Тат, ти занадто багато смієшся, — закотив очі син, — Це ну якось несерйозно, — намагався направити розмову в якесь інше русло Святослав.

— А ти занадто серйозний зараз, це не смішно, — відповів Ігор, — Аріночко, ти йому теж слово, а він тобі десять? 

— Щось таке, — здвигнула плечима дівчина. 

— Я радий, що ви пригріли мого нещасного, — прошепотів Ігор дівчині на вухо, — Бачу у нього тепер серйозний тил. 

— Але не думайте, що я буду, його цінувати настільки сильно, як сервіз з вашого серванта…і пил стирати з нього.

— Я того й не прошу, а би не побили його знову…він добрий в мене. Занадто добрий…

Після цих слів Аріна озирнулася і поглянула на свого нового хлопця. Зустрівшись з ним поглядом, вона подумки погодилася, що Святослав дійсно добрий. 

— Святославе, рухай мештами! — гукнув чоловік, — Чого весь час задніх пасеш? У нас з Аріночкою уже руки болять, відкривай багажник. 

— Тат, а можна якось…

— Ні не можна! — навіть не дав договорити Святославів батько, — Ти в мене таке нещастя, що й об власні ноги можеш зашпортатися, — відказав Ігор, а Святослав і справді зашпортався об якусь каменюку, добре, що носом в багажник не загримів, — О, а я що казав, Аріночко? 

Коли багажник було відчинено Степанович кілька секунд кривився, а потім запитав:

— А чого тут такий безлад? Ви що тут свиней перевозили? — на те запитання, Аріна лиш переглянулася з хлопцем і тихенько хихикнула.

— Не повіриш, тат, але так! — захрьопнув багажник Святослав.

— О, а казав, що я не смішно жартую, — пирхнув чоловік.

Додому Святослава новоспечена компанія доїхала доволі швидко. Ігор Степанович ще довго щось розповідав, а коли згадував старі жарти з газети, намагався і їх втиснути в розмову. Виглядало то не завжди доречно, але парочка дружньо реготала, щоб не засмучувати чоловіка. Аріні щиро сподобався цей добрий і вже не молодий дядько, але ще більше їй подобався інший чоловік, той що сидів зараз навпроти неї і не спускав з неї очей весь вечір. В голові досі кружляла фраза, про те, що він любить її. Це чомусь бентежило її дуже сильно і змушувало серденько шалено стукотіти, причому ще сильніше ніж від булочок з корицею. Не хороший знак для неї.., адже це могло означати лише одне. Вона, здається, теж любить Святослава.