19. 1 Здається я....

Святослав думав, а чи не утнув він дурні, запропонувавши Аріні реальне побачення. Та, як то кажуть, слово не горобець, вилетіло, то вже не спіймаєш. Їдучи по Аріну зважував, що краще їй купити, букет троянд чи Біг Мак меню з “МакДональдзу”. Вирішив не купувати нічого…не тому, що жлоб. Хай сама обере. І ось її двері, обережно постукав. Хвилювався як пацан, хоча чому як…він і є пацан! 

— Привіт, — відчинила йому Аріна. Схоже в неї був добрий настрій..ну і вигляд теж добрий.

— Привіт, — всміхнувся Святослав у відповідь та зайшов до квартири, — А тобі не здається, Аріночко, що твої вхідні двері занадто вузькі для твоєї широкої фігури? 

Дівчина обдала його крижаним поглядом, але зрештою всміхнулася.

— На справжнє побачення і справжні жартики прихопив? — підморгнула вона до хлопця. Святослав же стояв і думав, як сповісти Аріні, що сьогодні їхнє побачення буде дещо нестандартним, — Слухай, Арін…тут така справа мій батько хоче познайомитися з тобою, — криво усміхнувся.

— О, ні…ні…— усмішка дівчина кудись зникла. Здається вона була не готовою до цього. 

— Я теж цього не хочу, але…

— В сенсі? — суворо глянула на нього дівчина, — Тобто як це не хочеш? Соромишся мене? 

— Та ні…швидше себе поруч з тобою. Це не ти загруба, це я захудий, — не придумав кращої відповіді хлопець.

— Не дуже переконливо, але…

— Але ти…ну…не проти? 

— Ну…це було дуже неочікувано. Я….я…— повернулася Аріна до дзеркала, що було в повний ріст, — Просто я дійсно жирна…і…Скажи мені якийсь гарний комплімент, будь ласка…., — дивилася дівчина на своє відображення.

— Ну у тебе чудовий зір, — з'явилася поруч з її відображенням Святославова голова, що мило усміхалася. 

— Ти просто невиправний!

— Але…зате у мого тата зір не дуже хороший…

— Святославе! 

— Ну, гаразд. Мій батько знає..ем про те, що у тебе розкішна фігура, тож ти не придавиш його цим фактом, Аріночко….і тілом своїм теж..сподіваюся. 

— Інколи мені так хочеться тебе завалити, — важко зітхнула Аріна, але все ж додала усмішку.

— Завалити мене може лише диван, — підморгнув він Аріні, — До речі, а щоб ти хотіла б отримати на першому побаченні — квіти, чи може…

— Їжу? 

— Ну так.

— Я думаю, що нормальне побачення, це те коли тобі дають і те, і інше.

“Отак Святослав, не хотів сам обрати – отримуй комплект!” — обурився в голові Святик, але Аріні сказав:

— Що ж…а вчорашні піци рахуються?

— Вчорашні піци були у форматі дружньої зустрічі. А сьогодні у нас формат побачення…

— Побачення з моїм батьком, — криво посміхнувся хлопець.

— От вічно ти все зіпсуєш, своїм реалізмом, – скривилася Аріна, — А твій тато він який? Ну.. в сенсі мені варто хвилюватися чи…

— Ну він інколи буває занадто прямолінійним, але загалом він хороший. 

— Ну загалом таку характеристику зазвичай і дають татам.

Аріна всипала хом'яку корму і вони пішли на побачення. Обоє почувалися ніяково, хоча зазвичай такої незручності між ними не було…ну хіба що незручні жарти. Святослав думав над тим, як йому зараз поводитися? Взяти Аріну за руку…під руку…за талію? Зрештою вирішив вхопитися за її мізинець. 

— Так сміливо з твого боку, — всміхнулася дівчина на такий його прояв турботи…симпатії…зацікавленості?

— Пропонуєш взяти тебе за руку? — уточнив хлопець.

— За талію не вийде, бо ти її просто не знайдеш, — підморгнула Аріна, і вклала долоню Святика у свою.

— То розкажеш про Аліка? — набравшись сміливості почав Святослав, — Ну того що не свиня…чи радше свиня в людській подобі, – тепер вже він підморгнув Аріні.

— Та там нема що особливо розповідати, — зітхнула дівчина, — Я зустріла його коли закінчила школу. Тоді я виглядала зовсім по іншому. Ну ти бачив….

— Бачив, ти виглядала неймовірно. А зараз ти просто виглядаєш неймовірно у квадраті, чи що? — намагався підбадьорити її хлопець.

— Алік був естетом. Поруч нього завжди мав бути перфект світ. Ідеальне харчування, одяг, оточення і звісно ж кохана. Я сподобалася йому, а він мені. У нас зав'язалися стосунки…я закохалася у нього по вуха. Хоча, радше, я думаю я закохалася в його образ. В його оту красиву оболонку. Але ідеальний Алік вимагав цієї ідеальності і від мене. Як тільки у мене з'являвся якийсь прищик він відразу ж відправляв мене до косметолога. Кожного тижня він проводив замір параметрів моєї фігури…— Аріна на мить зупинила свою розповідь, бо побачила на обличчі хлопця відверте здивування. Це не було схоже на знущання, радше Святик дійсно був у ступорі від почутого…— Що??

— Нічого, — стенув він плечима.

— І не треба мені тут говорити, щось на кшталт, що я була дурна, бо трималася за образ….ну чи щось таке. Те ж саме я можу сказати й про твою Василину, та що не прекрасна..

— Я взагалі нічого не говорив, Аріночко, — така стримана і дещо ніжна відповідь, здається заспокоїла Аріну і вона й сама поглянула на Святика з ніжністю, чи що?

— Одним словом, при Аліку я мала бути красивою картинкою, якій не можна було їсти сінабони з корицею ніколи…

— Та він злочинець, Аріночко. Як можна когось стримувати від сінабонів з корицею? 

— Як бачиш можна було…

— То що ж сталося? — запитав Святослав переводячи погляд на свою дівчину. Аріна стояла нерухомо посеред вулиці. Її погляд був спрямований на вітрину пекарні, в якій вже точно було ті самі сінабони.

— Ти би знав, сухарику, як мені хотілося тих сінабонів. Вони мені кожної ночі снилися…

— Ходімо! — потягнув її до пекарні хлопець, — Зараз з'їси сінабонів, і все буде добре. 

За кілька хвилин вони вийшли з пекарні з кількома сінабонами та двома стаканчиками кави, яку купили в сусідньому приміщенні. 

— То що там з Аліком? 

— Аліку набридла моя картинка. Знайшов ідеальнішу за мене. На кілька сантиметрів ширшу у цицьках і вужчу у стегнах. Короче, кинув мене Алік одного дня і все….