17. Та ну її ту гречку)

Святослав радів, що цей день нарешті завершився. До повного щастя не вистачає лише повної тиші. І можливо хорошої вечері. А оце вже не дуже добра звичка — хавати на ніч. Не інакше, як від Аріни перейшло. Недаремно кажуть, що з ким поведешся, того й наберешся. Вирішив поставити варити гречку, і ситно і не надто калорійно. Хоча, йому яка різниця?! Кілька кілограмів йому точно будуть не зайвими. Телефон дзенькнув сповіщаючи про те, що хтось написав йому в телеграм. Аріна. 

“Дякую за гарний вечір” було в повідомленні та дві наліпки ❤️ та ☺️. 

Святослав запитально звів брови на переніссі й настрочив у відповідь:

“Не розумію про що ти. Увечері ми не бачилися, ще як в обід…”

“Ну в тому то й справа. 😂🤭 через те й дякую за гарний вечір, бо він без тебе. 😜

Як це низько і банально — подумав про себе Святослав і вирішив, що навіть нічого відписувати на то не буде. Натомість вийняв крупу і прийнявся промивати. Але телефон почав дзвонити. Яка ж вона нав'язлива, крутилося в його голові. Але, взявши гаджет до рук, звів брови ще сильніше. Телефонував тато. 

— Привіт, синку. Ти як? 

— Привіт, все добре, — зітхнув хлопець у відповідь.

— А де ти? 

— В дурдомі, — не задумуючись відповів Святослав, спостерігаючи за тим як кілька чорних крупинок плавали поверх гречки. 

— Ну я розумію, але конкретно де, вдома чи на роботі? 

— Тат, ти бачив годину? Я вдома…

— Ну, ти часто затримуєшся допізна, знаю тебе. Краще скажи мені, що зараз відбувається з твоїм життям? 

— Е-ее, — почухав потилицю хлопець, думаючи чи витягувати оті чорні плаваючі штуки, чи залишити все як є, — Ну, я гречку варю…

— Синку, я серйозно! 

— Тат, а ти думаєш є сенс брехати щодо гречки? — хлопець вирішив залишити все як є. Зрештою оті чорні насінини, чи що воно таке, завжди можна витягнути уже з самої тарілки. 

— Ти звучиш підозріло, відтак мені здається у тебе щось назріло. Часом бува, не та Василина? 

— Що? – аж хмурить обличчя Святик, — Ні, тат. З нею точно все скінчено, я тобі казав. Але….

— Але…занадто довга пауза, синку.

— Ну, я зараз зустрічаюся з деким, але у нас так, несерйозні стосунки, — відповів хлопець, бо й сам не знав, як схарактеризувати те, що у нього з Аріною. 

— Ну я радий. Я і так завтра планував до тебе заїхати, то ж і познайомлюся з нею. А то одна роздавила тебе морально, а інша якась може фізично...Не розумію я твоїх смаків.

— Що? Ні…ні…тат, це погана ідея, — намагається відмовити батька Святослав. 

— Так, бо я бачу що треба брати на контроль з ким ти обираєш зустрічатися. А то був схожий на безпритульного сутулого пса, після свого розставання з Василиною. Більше я такого не допущу, — говорив чоловік, а хлопець думав про те, що він і з Аріною виглядає як сутулий худорлявий песик, — Ну поки що розкажи мені…яка вона? Який ріст?

— Та не знаю я…може десь метер шістдесят, — задумався Святослав.

— А вага? — запитання батька змусила Святослава нервово глитнути. Чого це він питає про вагу? Ніколи таким не цікавився, а тут…

— Не знаю теж, але вага ще менша. Може десь сто чи сто двадцять…. 

— Судячи з розповідей Славіка, ти відняв кілька десятків кілограмів…— о, то тато вже знає! Ну звісно, Славік ще те тріпало у їхній “дружній” родині. А тут така сенсація. Шпиця і клубок! Дракон і гекон! 

— Якщо знав про Аріну, нащо було запитувати? — важко зітхнув хлопець, спостерігаючи за тим як гречка почала закипати й чорні насінини закружляли у танці. 

— Ну…ти ж знаєш Славіка. Він що завгодно міг наговорити. Що ж ти з тією Аріною занадто різні екземпляри ззовні, але то таке, аби ви внутрішньо сходилися. Ось тоді буде гармонія. Одним словом я завтра заїду і все побачу на власні очі.

— Гаразд, — важко зітхнув Святослав, розуміючи, що то повний провал, що з гречкою, що з татом, що з життям.

Гречка приготувалася та їсти чомусь не хотілося. Ще й ці чорні штуки і їх так багато! Та ну її ту гречку! Святослав взяв і викинув ще гарячу крупу до смітника. Та ну його! Знову взяв телефон до рук і набрав до Аріни. 

— Привіт, я…ти…

— Вдень ти наче б не заїкався, — почув Святослав голос Аріни й аж на серці потепліло, а животі навпаки спорожніло. Він таки хоче їсти, але точно не гречку. 

— Хочеш повечеряти? Не мною, а зі мною….

— А що на вечерю? 

— Е–е…мала бути гречка, але я тут подумав, що здоровий спосіб життя ведуть ті, у кого не вистачає грошей на нездоровий, — намагався жартувати хлопець, — Тому відірвімося сьогодні. Чого бажаєш, Аріночко? Сет ролів, миску олів'є чи може всі види піци з “Ла п'єц”? Варіант все не підходить…бо я…короче, мені тупо не вистачить грошей. Ну і ти не настільки жирна, щоб проковтнути такі масштаби…

— Що? Ти сказав що я жирна?? — почулося обурення у слухавці.

— Ну, вибач, що назвав тебе жирною, – ніжно перепросив, але потім додав, — Ну я думав ти знаєш, — реготнув.

— Обираю усі види піц з мережі “Ла п’єц”.

— Е-ее…прям про всі це я жартував.

— А тебе ніхто за язика не тягнув! — пирхнула дівчина. — Ну гаразд, давай всі види м'ясних піц. 

###