15.1 Перевезення свині)

Ідея перевезення поросяти в багажнику автівки не подобалася Святославу від слова зовсім. Цілий ранок він сидів як на голках, чекаючи подальших вказівок любої “тещі”. 

— Ти виспався? — запитала Аріна хлопця присідаючи поруч.

— А ти сама як думаєш? — глянув на дівчину хлопець. Під очима Святіка красувалися темні кола, а шкіра виглядала занадто білою.

— Та бачу вже що ні. Стаєш справжнім Кощієм. Я звісно мріяла про казкового героя, та хотіла отримати принца. 

— Угу, але на відміну від Кощія, я ще й смертний. Це я нагадую, вкотре!

— Ну що ви поснідали? Якщо так, то треба їхати, бо Мирону на роботу за годину…, — протараторила Арінина мати з піднесеним настроєм. Очі жінки горіли запалом, від чого очі хлопця нервово сіпалися. 

— Так, ми готові. Святослав вже поснідав, в туалет сходив, можемо їхати, — констатувала Аріна, ніби Святик був її син, а не хлопець. 

До машини трійця дісталася за двадцять хвилин. А до Мирона вони дісталися ще за двадцять хвилин. Святославу жахливо не подобалася ця авантюрна ідея. 

— О, вітаннячко вам Аллочко! І тобі, Аріночко! — вийшов до них на зустріч чоловік середніх років, чи то вірніше сказати уже в літах. Святослав не міг навіть припустити скільки ж років цьому Мирону, бо йому могло бути як сорок, так і цілком можливо шістдесят, — І вам юначе, то ви наречений Аріни?

— Ну, не те щоб наречений, але ми зустрічаємося, — привітно всміхнулася Аріна. Святославу інколи здавалося, що дівчина соромиться його худорлявого стану, так само як і він її товстого. 

— Ага, ну то може і вам порося дати? — в очах Мирона забігали грайливі іскорки, а вуса, що були над чоловічими губами, кумедно стрибали то вниз то вгору.

— О, ні, ні! — розсміялася Аріна, — Нам не треба, де ж ми його тримати будемо? На балконі, чи що? 

— Та хоч би й на балконі! Так сказати, свіжина завжди під боком буде, — реготнув чоловік поправляючи свої вуса.

— У мене своєї свіжини під боками вистачає, дядьку Мирону. І у квартирах інші породи свиней заводять.

— Та я бачу, Аріночко, що ти ексклюзиви полюбляєш, — реготнув Мирон очима стріляючи у Святослава, що лиш склав руки на грудях і нервово посмикав губами.

— Менше слів, Мироне, порося давай! — не втрималася Алла Миколаївна, якій насправді зять сподобався і вона хотіла за нього заступитися. 

— Та хотімо, обереш сама собі Алочко! Зятя не дали обрати то хоч свиню гладку для себе вибереш, — знову реготнув Мирон, але його сміх був стриманий суворим поглядом Алли. 

Мирон повів трійцю до свого хліва. Звідки чулося голосне хрокання, ймовірно, як думалося Святославу, голодних свиней. По голосах їх там було щонайменше п'ять. Тривожні емоції накотили з новою силою, і він вчепився в руку Аріни, що йшла поруч. 

— Це всього лиш маленькі поросята, — прошепотіла дівчина йому на вушко, а хлопець лиш привітно їй всміхнувся.

— По правді вам сказати, свиноматка наша зараз трохи не в гуморі, може поводитися агресивно, голодна певно. Ще б пак, аж вісім поросят вивела на світ. Тому ви обережно там, без різких рухів і на огорожу не напирайте. Особливо ти, Аріночко, — підморгнув жартівливо Мирон до дівчини. 

Святослав же почувши таку інформацію лиш глитнув. Страх бути з'їденим свинею повернувся до нього з новою силою, змушуючи стискати руку Аріни. 

— Зі мною, ти в безпеці, — знову прошепотіла Аріна, а потім звернулася до мами з Мироном: Мам, ви йдіть обирайте, а ми тут почекаємо, добре? — на що ті двоє лиш стенули плечима і зайшли.

Аріна стояла і дивилася на розгубленого хлопця, що вже аж почав нігті гризти від хвилювання. Спочатку їй було смішно з того, що хтось може боятися свиней. Але потім вона пригадала як тремтіла, коли була зі Святославом в оранжереї метеликів його брата. Згадала ті обійми, які заспокоїли її. І те, як хлопець серйозно сприйняв її страх і підтримав. Тож, вона стала навпроти нього й обережно притягла до себе в обійми.

Святослав навіть не опирався. Ймовірно він був захоплений зненацька…., а може, може він не хотів опиратися?

— Ось так, зараз страх пройде, — прошепотіла дівчина погладжуючи його плечі своїми долонями, — Це лиш малесенькі свиньки, які їдять яблучка, корми та мамину цицьку. І вони не їдять людей. Тим паче таких кістлявих, — дівчина говорила і відчувала, як тремтіння худорлявого тіла навпроти поступово проходить. Як їх обійми стають тіснішими та можливо навіть щирішими? 

— Дякую, — відчула дівчина як і долоні Святика погладили її по плечах, — Справді дякую. 

— Ну все…., — відсторонилася вона заглядаючи хлопцю в очі, — Ходімо відчиняти багажник, — хихикнула.

— О, Аллочко, найкраще вибрала, — почули вони піднесений голос Мирона, що повернувся з Аллою з хліва, — Тямите ви з донькою у свинях, що не кажи, — видав ще один свій жарт чоловік, ймовірно таким чином натякаючи на “людей”.

— Ой, Мироне, не говори дурні! От тому ти й досі холостяк самотній, що свиней розводить! Поводишся часом, як твої свині, а то й гірше, — не втрималася Алла від свинської відповіді. На це Мирон лиш пирхнув і сказав:

— Став би я поросят безплатно роздавати, якби свинею був?

— Та тебе таку свиню і дарма ніхто не хоче, — розреготалася Алла, забираючи з рук Мирона порося. Ймовірно, боячись, що той передумає їй його давати за гострий язичок. 

— Може припинене “перехрокуватися” між собою? — не витримала Аріна сперечання цим двох, — Дядьку вам же на роботу треба було, — нагадала, — Та й нам теж, тому вантажимо свиню і розходимося. 

— До свині цьому поросяті ще далеко, — бовкнув Мирон, — Як і мені до кабанюри! — ображений тон чоловіка, свідчив про те, що слова Алла його зачіпали.

— Так ви, якщо вам моя мама подобається, подаруйте їй ще щось окрім свині! Ну там каву купіть, чи квіти які, — одразу зрозуміла в чому справа дівчина.

— Аріночко! А не здається тобі, що ти…. — почала обурюватися Алла Миколаївна, та по її спантеличенні дівчина збагнула, що ймовірно і мамі подобається Мирон.