13. Від халяви не гоже відмовлятися!)

Аріна продовжувала їсти все, що наготувала мама, зі свинячим апетитом, ну а Святослав продовжував думати про кабанюру Аліка. Якось некомфортно йому було від того факту, що свиня може людину з'їсти…Тихо глитнув. Треба вшиватися звідси!

— Аріночко, та чого ж ти його геть не пильнуєш, — порушила думки хлопця Алла Миколаївна, — Він в тебе такий худенький, страшно дивитися. Відгодуй його…до стану кабанчика Аліка не треба, але ж оце нікуди не годиться, — вказала жінка на Святослава і несхвально похитала головою, — Такий бліденький…худенький…

— Мамо, та чого ж ви оце все…

— О, Мирон, дзвонить. Я на хвилинку, — відлучилася Арінина мати, щоб поговорити телефоном. 

— А й ти справді блідий як стіна, погано тобі? — поцікавилася Аріна у хлопця.

— Ні…ні…все добре, живіт наче попустило, але треба помалу збиратися…

За кілька хвилин в кімнаті знову з'явилася Алла Миколаївна, спершу глянула на доньку потім на зятя, а тоді запитала:

— А ви яким ходом, діти?

— Машиною Святіка, — стенула плечима дівчина.

— А там є багажник?

— Ну є, невеликий але…

— Там порося поміститься? — запитання Алли змусило Святослава пустити каву носом. В сенсі порося поміститься??

— Мам…яке порося? — скоса дивилася на Аллу Аріна.

— Та он Мирон дзвонить, каже порося віддає. Безплатно! Тільки забрати треба, ну я от... подумала привезете його. Це ж коли така халява буде! Буде на заміну Аліку рости.

Святослав сидів як скам'янілий. Тобто якщо буде рости, значить воно живе. Ще поросят в його багажнику не возили! А може там взагалі не порося, а цілий кабан виявиться?! 

— Але завтра треба, з самого раночку забрати, бо ж Мирон на роботу.

— Арін, — струсив головою Святослав, — Скажи своїй мамі, що ми не будемо цього робити. По-перше, мені теж завтра на роботу зранку, і ми вже збиралися їхати. І взагалі нехай он трактора наймуть, чи чим там свиней перевозять. Та горечко, --- кувікнув, як поросятко хлопець, - Уже точно не в багажнику фольксвагена! — прошепотів він Аріні на вухо, але дещо з підвищеною інтонацією, — І взагалі, а якщо він в салон перелізе ну і того…нападе на нас?

— Та тьху на тебе, такий маленький не подужає нас. Мам, а точно безплатно дає? — перепитала Аріна, а Святослав лиш очі вирячив.

— Так точно, точно! Став би Мирон брехати? — пирхнула мати.

— Ну тоді все, зараз Святослав подзвонить Карімі, якщо та відпустить його завтра, то вважай порося у нас!

Святослав дратівливо вискочив з-за столу. Його важко було вивести зі стану рівноваги, проте сьогодні, абсолютно точно, він був вибитий з колії. Хутко набирав начальницю, періодично важко зітхаючи. Ото підсунули йому свиню! В прямому і переносному значенні. 

— Святославе, вітаю! — почувся задоволений голос начальниці у слухавці, — Ну як там усе проходить? Відбувається щось гідне бестселера? 

— І вам вітання, Карімо! Тут цілий кримінал можна написати. На мене кинув око Алік, — глитнув передаючи інформацію тремтячим голосом хлопець.

— Алік? Це хто?

— Ну це кнур їхній….в сенсі свиня, чи то свин…кабанюра ще той…

— Свиня це в прямому сенсі, чи це якесь переносне значення? – почулося уточнююче питання у слухавці.

— Та в прямому! Кажу ж вам кабанюра в них є. Така велика, занюхала вона мене…

— Так, не можу в'їхати про що ти торочиш, але мені вже подобається, пазлики книги починають складатися у цілий детектив…

— Аби мене на пазлики не розклали тут. Вони ще хочуть, щоб я на ніч залишився і зранку їм порося в багажнику привіз від якогось Мирона, уявляєте? — Святослав переказував все тремтячим і серйозним голосом, в кожне слово вкладаючи тривогу за власне життя. 

— Та це просто ексклюзив! Залишайся, такого я навіть в Михайла Старицького й інших українських класиків не зустрічала. Це буде бомба! — озвучувала вголос свій захват Каріма.

— Сподіваюся ви жартуєте? 

— Аніскілечки! Від коли це ти, Святославе, став таким параноїком? Ну попросили тебе привезти порося, так допоможи хорошим людям. Тим паче ви з Аріною не чужі люди один одному.

— Та я вже десять разів пошкодував, що встряг в оце все! Я просто оточений свинями, Карімо Ігнатівно. Це кінець…

— Якщо я завтра зранку побачу тебе в офісі, то звільню! Так і знай, — впевнено заявила Каріма, на що Святослав спішив обуритися, але в телефоні почувся лиш гучний сміх жінки, а в животі хлопця почувся гучний гуркіт кишківника. Срачка на фоні стресу, хіба може бути що прекрасніше від цього? Він тут на місяць вперед викакається. 

— Ну, що відпустила тебе Каріма? — сполохало Арінине запитання хлопця.

— Краще б не відпускала, — обурився у відповідь, — І взагалі, схоже мені знову треба в одне місце, — скривився хлопець у три погибелі направились до вбиральні. 

###