11. Ґаздиня і газдун дому:)

Перед тим, як зайти у дім, Святослав ще раз обнюхав себе. Від нього таки несло гівном. Скрився. Знову пригадалася колишня дівчина. У Василини були якісь дорогі парфуми, що нестерпно смерділи коров'ячим лайном. Хоч дівчина і завжди вперто переконувала його, що це квітковий запах, проте хлопець нюхом відчував сморід перетравлених квіточок у коров'ячому шлунку. Тож, перед тим як зайти у дім, навіть намотав кілька кругів навколо будинку, в надії, що запах розвіється вітром. Але яке там…як смерділо, так і смердить.

Видихнув. Випростався. Зазвичай у таких ситуаціях чоловіки втягують живіт, щоб виглядати солідніше. Святослав же, навпаки намагався його випнути, щоб не виглядати занадто контрастно поруч з Аріною. Але пойняв, що це зайве, бо від того живіт не з'явився, лиш пукнув від цих спроб. Вирішив більше не експериментувати, від гріха подалі, так би мовити…А то мало що…

— Нарешті, Святославчику, я все думаю, де ж ти так довго, – зустріла його посмішкою Аріна.

— Вітаю вас, Святославе, – привітно всміхнулася до хлопця, ймовірно, Арінина мама. На його подив, та була доволі стрункою жінкою, ще й мала приємну зовнішність, – Я Алла Миколаївна, приємно познайомитися.

— Ну а я Святослав…хлопець Аріни, і мені теж приємно наше з вами знайомство, – ввічливо всміхнувся у відповідь, – Маєте гарний вигляд, — вирішив додати.

— На жаль, не можу сказати того ж і про вас, — відповіла Алла, наче з посмішкою, і наче й серйозно. От і зрозумій - жартує Арінина мати чи знущається? — Аріночка, казала у вас шлунок слабкий. Не хвилюйтеся, зате у нас в садку туалет міцний, — розсміялася жінка, на що Святослав з Аріною лиш перезирнулися, – А взагалі не зважайте, я коли хвилююся, то говорю буває, якісь дурниці, – пояснила жінка.

— Тепер я розумію, булочко, від кого у тебе таке “дотепне” почуття гумору, – прошепотів Святослав Аріні на вухо. Вголос вирішив то не озвучувати. 

— Ну, ти проходь, сідай, влаштовуйся. Але не забудь руки помити…ну щоб вдруге не прихопило, — доброзичливо пожартувала чи то радше нагадала Алла Миколаївна. Після того жінка гучно розсміялася, і якраз вчасно, бо Святослав відчув як його ШКТ вкотре його підвів, видавши звуки, які ніхто не мав би чути. І наче як не почув.

— А де…де вбиральня? — розгублено запитав.

– Я тебе, проведу, милий, — скупо всміхнулася Аріна, хапаючи його під руку. Коли вони вийшли з кімнати, запитала:

— Ну ти як? Минула твоя атомна війна в кишківнику чи ні? — мило всміхаючись.

— Вроді як краще, але навіть не знаю, Аріночко. Мене все ще скручує у п'ять вузлів, час від часу. Тому дуже хвилююся, щоб гармата не стріляла сама по собі… — така відверта відповідь дуже розсмішила Аріну і вона вирішила взяти свого “хлопця” за руку, щоб підтримати, проте потім згадала, що той досі не вимив їх після відвідування дворового туалету і зупинилася. 

— Ну…ти йди мий руки, а я понишпорю в аптечці. Може знайду що…ну від твоїх метеоритів….точніше метеоризму, – хіхікнула.

— Дуже смішно, — скривився у відповідь Святослав, ховаючись за дверима вбиральні.

Коли він повернувся, в кімнаті вже був накритий стіл. Святослав би подумав, що то свята вечеря, бо нарахував аж дванадцять наїдків, але ж ні, літо в самому розпалі. Не інакше як святою жінкою є Арінина мати, раз їй вистачає терпіння скільки часу проводити на кухні. І не просто от їсти там, як Аріна, а саме готувати. Ще би його шлунок свято поводився!

— Ого, Алло Миколаївно, це ви стільки приготували? — виявив щирий подив Святослав.

— Ой, ну це так, — сором'язливо махнула рукою жінка, — Нашвидкоруч, так би мовити. От якби Аріночка, завчасно повідомила, то б я ще й пляцків напекла. 

І тут проблиски здорового глузду підказали Святославу, що він, як поважний гість цієї оселі, мав би сам того пляцка привезти. А він що? Пачку масла привіз! Сором. Ну нічого, заспокоїв себе тим, що Аріна таки його несправжня кохана, тож можна й без торта. Хоча справжнього торта хотілося! А то свої внутрішні “пляцки” накльоцав в туалеті, а справжніх не привіз. Струсив головою, відганяючи нав'язливі думки. 

— Ні, ні ви дуже вправна господиня, — всміхнувся Святослав до Аріниної матері.

— У нас в селі господинь ґаздинями називають, — і собі всміхнулася жінка знову зашарівшись. Святослав лиш подумав, що то дуже кумедне словечко. Ґаздиня, а чоловіка як тоді кличуть — ґаздою чи газдуном? По правді, сьогодні власне газдуном він і почувався у цій господі. Ще б керувати тими газами. Де ж його оті внутрішні гальма? 

— Цікаве слово, таке незвичне, — скупо всміхнувся у відповідь. 

— Ну, ви сідайте, Святославе за стіл. Не соромтеся! Почувайтеся тут як ґазда, — запросила жінка на обід. 

— Сьогодні саме так і відчуваю себе, — вивчав хлопець зі себе, внутрішньо всміхаючись зі свого сарказму. 

— О, а ти вже за столом? — повернулася до кімнати Аріна з ліками в руках. 

— Угу, дію на випередження, — всміхнувся до неї хлопець, натякаючи, що після Аріни сідати за стіл вже не варто, бо нема до чого. 

— А я принесла для тебе таблетки, щоб твої кишкові проблеми теж не діяли на випередження, – хіхікнула присідаючи поруч, — Чи то на випердження, — додала пошепки на вушко, від чого Святослав в'яло скривився. 

— А що це у нас тут так душно, — зітхнула Арінина мати, — Дихнути немає чим, — встала жінка, щоб прочинити вікно, а Аріна ледь під стіл не залізла від сміху.

— Мамочко, так ж літо, спека, — вирішила підтримати Святослава, що розчервонівся, як стиглий помідор від сорому, — Он, Святослав який червоний, мабуть, душно бідному, — турнула вона у бік хлопця і пошепки додала: “А ти вважай не задуши тут нас всіх. А то хата на газову камеру перетворилася”

— Ось так, нехай свіже повітрячко зайде, – сказала Алла Миколаївна, сідаючи навпроти “зятя”, — Ти пригощайся, Святославчику, нема чого соромитися. Усе свіженьке, все домашнє… — заохотила вона хлопця, – який важко видихнув ротом, і подумав, як же добре, що не іншим місцем.