10. Навіть без газеток:)

Святослав йшов по слідах Аріни й думав про те, який вигляд має її мама. Ну якщо його “дівчина” така…ем…бочечка, то мама, мабуть, там як ціла цистерна. А він нещасна скалочка, що застрягла в одному місці, радше в одному селі. Дорога тут була нікудишня, хоча чому ж нікудишня, її не було тієї дороги. Так, якесь місиво з болота, трави, води й лайна. Тому машину довелося залишити біля сільського магазину, чи як казала на нього Аріна – склепу. Зате яке повітря чисте та свіже….навіть дихалося якось по-особливому. Та дихалося йому так вільно не довго. Несподівані болючі спазми в животі, змусили Свята криво всміхнутися до самого себе….ой поганий це дзвіночок. Хоча чому ж поганий…нікудишній, гірше не вигадати!

— Аріночко, зірочка моя…провіднице життя і смерті, а довго нам ще до твоєї хати йти? –  скривившись, запитав Святослав, відчуваючи, що в животі здіймається цілий ураган. Халепа…хоч бери й біжи до якось темного склепу!

— Не довго, а що не терпиться з мамою познайомитися? — хитро блиснула на нього дівчина.

— Все так, як ти й сказала, моя квіточко, — вишкірився той, але подумки додав: “Тільки треба твоє речення на слові не терпиться завершити” Бо йому ой як не терпілося! 

— Щось виглядаєш ти якось поганенько, — зупинила прискіпливий погляд на хлопці Аріна, – Ти маму мою з хрестика наче зняв, але виглядаєш так, наче тебе з хреста зняли.

Святослав же думав, як втримати слова і гази всередині себе. Який же це був би сором отак от перед дівчиною взяти й пукнути! Але якщо вони не дійдуть до її хати найближчим часом, то що там пукнути, так й какнути можна! 

– Я ….я у мене короче алергія на лактозу….не засвоюється вона в мені….і тепер…, — намагався якось делікатно прояснити ситуацію Аріні Святослав.

– А що таке лактоза? – запитала Аріна, а Святослав ще сильніше скрився, не тільки тому, що його стало вже не виносимо розпирати, але і як то все поясняти…

— Е…ну одним словом, мені не можна звичайне молоко, я тому й п'ю еспресо або ж американо, але з безлактозним молоком.

— Ой, які ми ніжні…як пінка з молока, — скривилася дівчина, а Святослав і собі від згадки про молоко, — То чого ж ти бабі Зіні чи мені не сказав, що не можна тобі такого??

— Це нам зволікати зараз не можна, бо інакше…ох, інакше, — зігнувся навпіл хлопець, — Твоїй мамі доведеться зустрічати обісраного принца….в прямому значені цього слова, — розсміявся сам з себе хлопець. 

— Обісраним ти от можеш стати, — зітхнула дівчина, — Ну судячи з твого то стану, а от принцом, навряд чи, — Але все ж треба про таке попереджати! — Аріні й справді стало жаль Свята. Його обличчя то синіло, то зеленіло, що вона аж трохи уповільнила кроки, щоб поглянути, а чи не позеленіли його штани. 

— Та я думав…що пронесе, — зойкнув хлопець.

— Ну воно і пронесло, — “чисті штани” – подумки констатувала Аріна й усміхнулася, — Тільки от не в ту сторону! Ходімо, ми вже майже дійшли. 

Але те майже дійшли тяглося для хлопця практично вічність. Кожен крок — новий біль, кожен видих — бажання не видихнути ще й одним місцем. Нарешті, довгоочікувана хатина з'явилася перед очима, хоча правильніше сказати —  довго вистраждана. 

— Ну ти готовий? — розвернулася Аріна до Святослава, в якого аж піт виступив на лобі.

— Повна бойова готовність, повір мені, Аріночко! — вискалився крізь зуби, — Ти тільки напрям вірний вкажи куди я бігти маю.

Дівчина подивилася на хлопця з жалістю. Бо було видно, що тому дійсно кепсько. Ну а те, що він нещодавно при ній пукнув, хоч і дуже тихенько, свідчило про те, що він вже десь на останній стадії витримки.

— Тоді тобі не треба в дім, а он в садок біжи, хутенько. Випорожнишся і прийдеш, — підбадьорливо підморгнула Аріна хлопцю, який вже був на такій стадії нетерплячки, що лиш почувши її слова кинувся до садка. При здоровому глузді, він би в такий туалет не подався, але зараз його розум явно був затуманеним. При чому настільки, що він навіть не помітив той факт, що в цьому місці, званому туалетом, не було туалетного паперу. Кліпнувши на праву стіну, потім на ліву, він відчайно втупився у двері. Ну і що тепер? Кажуть безвихідних ситуацій не буває, але ось вона! Повна безвихідь….

Тим часом Аріна вже обіймалася з мамою. 

— Донечко, Аріночко, ти так…… виросла…— схилила голову на бік жінка, роздивляючись дівчину.

— І тобі привіт, мамочко. Але знаєш, коли мені було років так тринадцять, оцю твою фразу я сприймала як комплімент. Зараз же я росту лиш в ширину, тому це звучить…ммм..якось навіть образливо, — всміхнулася Аріна.

— Я в віконечко, піддивилася, що ти там не сама прийшла, – хитро посміхнулася жінка до доньки.

— Аякже ж не сама, — і собі хитро усміхнулася дівчина, — З маслом ось обіцяним, — простягнула вона його матері. 

— Я не про масло, донечко, а про парубка, що був з тобою. А до речі де він? – знову визирнула мати Аріни у вікно. 

— Мій делікатний хлопець побіг в одне делікатне місце, — хіхікнула Аріна.

— Твій хлопець? – хитро, але задоволено глянула на Аріну мати, але потім її лице видало емоцію розгубленості: — Ох, лишенько, я ж забула там папір покласти. Зараз, Аріночко, йди йому занеси. Врятуй, так би мовити, свого принца з незручної ситуації, — і собі хіхікнула жінка.

Аріна взявши рулон туалетного паперу знову пішла у садок. А Святослав тим часом обдумував план своїх подальших дій. Якось він чув, що в таких місцях орудують старими газетками, але яке там! Тут не було абсолютно нічого, голі стіни, точніше голі дошки, вважай. Акуратно прочинив двері, перевіряючи наскільки далека дистанція до найближчого дерева. Найближчою виявилася берізка. Цікаво скільки листків доведеться зібрати, щоб справитися з цією ситуацією? Важко зітхнув і закрив двері назад, побачивши що до нього йде Аріна.

— Любий, як ти там? Все добре? — почув він рятівний голос Аріни. Але від недолугості ситуації відчув як кров прилинула до вух. 

— Е-ее, розумієш тут така ситуація…— вирішив розпочати якось делікатно.