9.2 Не еспресо і не американо, а просто кава з молоком:)

Дорогою їхали мовчки. Святослав вирішив прикусити язик, а Аріна теж, на диво, мовчала. І чого б це? Не схоже то було на неї. Але не говорить, той не говорить! 

— Отут ставай, — нарешті обірвала нитку мовчання Аріна.

— Я тебе тут зачекаю? 

— Якщо твій гаманець піде зі мною, то себе можеш залишитися тут.

— А чого це я маю тобі давати свій гаманець? — спробував обуритися Святослав.

— Бо того, забув? У нас тепер все спільне…і гроші теж!

— Ну от і купи за наші спільні гроші, але ті що твої, масло! — пирхнув, — Але я не розумію нащо тобі тратитися на цей продукт, якщо твій організм і так його виробляє вдосталь! — вирішив пожартувати, але схоже його слова капнули на дівчину, як розжарена олія і вона, боляче смикнувши його за руку,  майже дістала з автівки. Практично виколупала, як білка жолудь з дупла.

— Ай, можна поніжніше, — розтер свою руку Святослав після дужої хватки дівчини.

— Ні, ти не масло, а відтак не розтанеш!

Сільський магазин не вражав колоритністю. Та він взагалі не вражав, від слова зовсім. Ремонт був настільки старим, що Святослав навіть дихати боявся аби то все не розсипалося. 

— Слухай Арін, а тут кава точно є? 

— Щоб випити, чи щоб купити?

— Ну щоб випити.

— Є, чого ж нема. О, доброго ранку, баб Зін! — привітно всміхнулася Аріна до жінки, що нарешті з'явилася за прилавком. 

— І тобі, Аріночко! А це ти з ким…не бось з кавалером? — підморгнула літня жінка так, що їй аж окуляри з носа звалилися.

— Ну можна й так сказати, — вправним рухом притисла до себе Святослава дівчина, — Гарна ми пара?

Баба Зіна спершу протерла окуляри ганчіркою, а потім, нап'явши їх назад на обличчя, пригляділася до “молодят”.

— Ну так то гарні, як по окремості стояли. А разом ви мені мою корову Маньку нагадуєте і козлика Едіка. От ніби теж щодня разом пасуться, але парою від того не стають. Якісь ви занадто різні екземпляри. Але нічого, ти його на сільському молочку випоїш, виплекаєш….і все буде!

Святослав лиш скупо всміхнувся спочатку до Аріни, потім до баби Зіни. Аж розгубився на кілька секунд, але пригадав, що хотів кави. 

— Я Святослав, — всміхнувся до продавчині, — Приємно познайомитися з вами, а кава є у вас? Еспресо…

— Кава є…еспресо нема, — стенула плечима стара.

— Ну тоді американо, але молоко безлактозне, — не здавася Святослав.

— Аріночко, не пойму що той твій кавалер хоче? В Америку на експресі поїхати, чи що?

— Баб Зін, йому просто кави зробіть…якомога міцніше.

— Ну трохи міцніше, трохи не міцніше, — знову стенула плечима бабуся, — У мене стандарт, одна ложка кави на одну кружку. О, а йому розчинну чи заварну каву? — вирішила уточнити старенька, а Аріна аж знітилася.

— Баб Зін, не треба говорити йому таке страшне слово, як розчинна кава, звісно заварну.

— Ну йду тоді чайник цикну.

Ну а Святослав намагався “цикнути” свій мозок, щоб зрозуміти сказане, але не вийшло, тому вирішив запитати в Аріни:

— А що значить цикну чайник? Я ж не чай замовляв.

— Буде тобі кава, не кіпішуй.

— Це що вона мені каву кип'ятком заллє, а апарату немає??

— Це село! Тут навіть туалету немає, а ти хочеш, щоб тут кавовий апарат був! 

За кілька хвилин з горням в руках з'явилася баба Зіна. Вона привітно простягнула напій Святославу, ще й весело підморгнула. 

— Яка велика порція, — окинув він іронічним поглядом дво літрове горня. Вже уявляв смак цієї “байди”, — Так, по-щедрому.

— Аякже, для гостей усе найкраще, — сприйняла сарказм за щиру вдячність баба Зіна. 

— А ти пий! Пий, Святославчику, поки не вип'єш, ми нікуди не підемо, треба ж горня вернути, правильно я кажу, баб Зін? — таким чином Аріна наче натякала Святославу, що дороги назад немає, і доведеться випити цю байду до кінця.

— Правильно, — всміхнулась бабуся.

Святослав глипнув то на одну то на іншу. Вибору не було, довелося пити. 

— Хоча стривай! — вирвала з-перед його носа горня Аріна, — Він ж з молоком хотів. Баб Зін, а ну но плесніть йому свого молочка, маєте?

— Маю, маю, он вранішнє стоїть видоєне….з пінкою ще.

— Супер! — віддала горня Аріна бабусі. 

Святослав уже тридцять три рази пошкодував, що закортіло йому тут кави взяти, а може й тридцять п'ять, збився трохи з рахунку. 

— До речі, баб Зін, а ми ж за маслом прийшли. Є?

— Є..все є, — повернулася з “американо з молоком” старенька, — Тобі на хрестик чи заплотиш?

— Та чого ж на хрестик, он Святослав за каву платитиме, той за масло віддасть. Ви йому щедру порцію кави, а він нам щедрий гаманець покаже. А багато там, до речі на хрестику записано? — вирішила поцікавитись Аріна, хитро поглянувши на Святослава, що впихав у себе каву.

— Ну десь до тисячі…., а що хоч віддати замість мами?

— Не я, а кавалер мій? — всміхнулася до баби Зіни, а Святославу, що навіть не встиг обуритися, на вухо прошепотіла:

“Або знімаєш мою маму з хрестика, або сам опинишся під хрестиком.” Святослав лиш глитнув.

— От же ж хороший зять у Миколаївни буде, — всміхнулася старенька, хапаючись за зошит, — З вас тоді тисяча вісімдесят гривень.

— Агов, ти що оглух? Гроші давай! — турнула у бік Святослава Аріна. 

Хлопець вишкірився спочатку до неї, потім до баби Зіни, але гаманець витяг. Неохоче віддав купюри, а баба Зіна охоче викреслила, так би мовити, з хрестика. 

###

Цей розділ мені навіяли спогади про моє дитинство) під час літніх канікул ми інколи їздили до бабусі в село, де був такий старий сільський магазин і в ньому можна було записати продукти на хрестик:)