9.1 Подібне заводить подібне))

Каріма була вкрай незадоволена тим фактом, що всі зустрічі Святослава та Аріни розпочиналися однаково. Чого це дівчина кожного ранку повинна мчати в офіс до свого хлопця, от питання? Нехай хлопець мчить до дівчини, хоч інколи. Тож, давши Святославу словесного копняка, з самого ранку вона спровадила його до Аріни. Хлопець невдоволено побомкавши собі під носа таки вшився з офісу. Перспектива провести вихідний день його приваблювала, але перспектива розділити його з Аріною відштовхувала. Але виходу не було, точніше вихід був лише один – це табло з написом, що світив “exit”. Важко зітхнувши рушив до Аріни. Кілька хвилин потупцявши коло її вхідних дверей, натис на дзвінок. Секунда…хвилина, дві…ніхто не відчинив.

— Хух, ну той й на краще, що вдома нікого немає, — всміхнувся сам до себе хлопець і радісно кинувся тікати, але його тіло було різко пригальмовано іншим тілом, ймовірно жіночим, бо зіткнення в зоні грудної клітини було доволі м'яким. 

— Це в тебе в голові вдома нікого немає, — почув він знайомий голос, — А в мене є там хом'як, просто він не відкриває двері сумнівним особам.

Святослав зробив кислий вираз обличчя, що ймовірно означало привіт, або ж привід, щоб вшитися. Аріна оцінила таку міміку по-своєму і запитала:

— А тебе, що в туалет приперло, вирішив до мене зганяти?

— Та ні, з чого взагалі взяла таке? — аж розгубився хлопець.

— З твоєї кислої морди, — відіпхнула Аріна Святослава, щоб дістатися до власних дверей, — А чого тоді прийшов? 

— Ну…до тебе. Ми ж маємо… цей… разом співіснувати й всіляке таке, — знизав плечима, спостерігаючи за тим, як Аріна відкриває вхідні двері, — Та, короче, Каріма мене спровадила, щоб для різноманіття, так би мовити. Ну щоб не лише хом'як до мене, а і я до хом'яка, — реготнув хлопець, — А я бачу, Аріночко, подібне заводить подібне, — зиркнув Святослав на ту саму клітку з домашнім улюбленцем Аріни, коли вони вже були всередині.

— Звідки знаєш? — хмикнула дівчина, — Чи в тебе дома в акваріумі камбала схожа не тебе плаває?

— В мене навіть акваріума нема, — переможно заклав руки на грудях Святослав.

— А…точно, твоя ж колишня вчора казала, що ти хатніх тварин не плануєш заводити. Це тому, що ти занадто “сухий” для таких м'яких створінь, — ніжно сказала відкриваючи дверцята клітки, і підсипаючи тварині корму. Святослав уважно спостерігав за її рухами й за гризуном, який якось вороже на нього дивився і ховав за щоки арахіс. 

— Я не настільки голодний, щоб красти у тебе, друже, — реготнув Святослав нахилившись до клітки з твариною, додав:  — На відміну від декого, — прошепотів тихо.

— А по-твоєму вигляді так і не скажеш, — прискіпливо перевела на нього погляд Аріна, вкотре натякаючи на його занадто виражену худорлявість, — Тебе в школу на уроки анатомії не запрошували, по тобі можна всі кісти ідеально вивчити.

— Аріночко, у тебе не смішні жарти, це по-перше. А по-друге, у школі не вчать анатомію, хіба що біологію. 

— Ой, та по тобі й біологію можна вчити, бо поводишся часто як тварина, — грубо відрізала, знову повертаючи погляд до хом'ячка. 

Ця фраза Аріни була чомусь навіть доволі образливою. Поводишся як тварина…та ну її! А вона сама он жере, як тварина! Ніхто не ідеальний…навіть у світі тварин. 

— І довго він буде цей арахіс у себе впихати? — вирішив перевести тему Святослав. 

— А ти довго будеш з себе свій словесний понос випихати? — після цього зустрічного запитання Святослав вирішив прикусити язик. Щось Аріночка сьогодні була істиною драконоледі. Може вона й вогнем не метатиме, але цей дикий грузин, схоже для того й хом'ячить той арахіс, щоб потім запустити ті горіхи йому в одне місце.

— Слухай, булочка моя солодка, ми вчора з тобою так гарно ладнали, як скибка батона з маслом, а сьогодні щось…

— До речі, дякую, що нагадав про масло. Мене ж мама просила купити. Ти ж машиною? 

Святослав кілька разів кліпнув дивлячись на Аріну. А не зарано знайомитися з її мамою? 

— Ну так, але…

— Але Каріма послала тебе до мене, а я посилаю тебе до мене в село.

Село! Так він і знав!

— То ти живеш в селі? 

— Я живу тут, мама у селі…

— Але ти з села? — вирішив таки витягти це з неї хлопець.

— А ти з дурдому, чи як? Питаєш одне й теж саме!? Яка різниця чи з села, чи з міста, не драконь мене, гаразд? — здавалося Аріна уже була роздратованою не на жарт, тож Святослав вирішив, цю тему поки залишити. Він би й Аріну залишив, будь його воля. 

— Гаразд, — підняв руки до гори хлопець, тим самим демонструючи свою покору, — То їдемо? 

Аріна мовчки змірила його поглядом з голови до ніг. Цікаво про що вона думала? Чи в відповідному він образі для знайомства з її родиною? Б-р-р, аж мороз пішов шкірою від цієї думки. 

— Так. 

— А масло купимо чи .. 

— Купимо у селі, в баби Зіни домашнє…

— То може хоч кави, — скрився Святослав у благальній міміці.

— І кави там візьмеш, що там кави нема! — гаркнула Аріна.

###