8. Реанімація сінабонами

Тишу нічного міста розсікали звуки цокання жіночих каблуків. Поміж тими кроками чулося і інше цокання, це був Арінин язик. Дівчина раз разом видавала характерні звуки, коли дивилася на обличчя Святослава. 

— Пити тобі не дам, навіть і не думай. А то сам станеш, як казала твоя колишня, хатньою свинею.

На це Святослав вирішив нічого не відповідати. Він лиш глянув на дівчину з-під лоба і скупо всміхнувся. 

— До речі, я от тільки зранку читала, що кориця сприяє схудненню. Чим більше, тим краще, тому можна не обмежувати себе сінабонами. 

— Арін, я розумію що ти хочеш мене підтримати, але не сип мені свою корицю на рану, угу? 

— Взагалі то в оригінальній приказці має бути сіль, — здивовано здійняла брови дівчина.

— А в оригінальному рецепті з схуднення точно немає булочок з корицею, тому припини це, гаразд? 

— Ні, не гаразд! — стала перед ним Аріна, перегороджуючи собою дорогу, — Нічого не гаразд, чуєш? Я ж бачу, що тобі це треба вистраждати! Ну хочеш плакати, то плач! Хочеш кричати, то кричи! 

— Нічого з цього я не хочу…ну хіба що сінабонів? 

— От. Сінабонами ми тебе і відгодуємо, горобчику.

Святослав після такого звернення розсміявся. Горобчиком його ще точно ніхто не називав. Це звучало кумедно і навіть мило, в якомусь роді. Тому він щиро порадів і глянув на Аріну з теплом. 

— Але особисто я б тобі не радив все ж їсти на ніч, тим паче сінабони з корицею. Таких часто називають обжерами. 

— Пфф, — пирхнула Аріна, здавалося її дійсно розсмішила така заява хлопця, — Ти неправильно інтерпретуєш це, горобчику. Ті, дами, що їдять на ніч називаються нічними жрицями…

Святослав на кілька секунд наче завис, ніби чекав пояснення.

— Ну жерти на ніч, нічна жриця, вловлюєш зв'язок…, — дратувалася Аріна.

— А…, — протяжно ахнув хлопець, — З такого боку…ну в тебе і фантазія, — розреготався. 

— Та тобі взагалі зі мною пощастило. Я от ще знаєш що сьогодні зранку прочитала? — намагалася підтримувати хороший настрій Святослава Аріна. Їй дуже насправді не хотілося, щоб хлопець плакав, чи кричав. Дівчина хотіла чути його сміх, а краще регіт.

— І що ж?

— Що один кілограм людського жиру оцінюється в п'ятнадцять тисяч доларів, прикинь? – провела по своїй талії Аріна руками, — Так що вважай живеш з ходячим мільйоном.

Святослав знову розсміявся. З Аріною йому дійсно було весело і легко. І хоч він часто говорив, що в неї недолугі жарти, але якщо по чесняку, то Аріна дійсно була веселою. 

— Аа..які незручні каблуки! — раптом гірко констатувала Аріна, — Жаль, що у нас з тобою різні розміри, а то змусила б тебе помінятися. 

— Чому ж не зручні? Консультант он заявляв, що вони ідеальні. 

— Нічого подібного, — обурилася Аріна роззуваючи одну ногу з туфлі, — О, яке полегшення! — радісно зітхнула, — Зручний це десь сантиметрів п'ять, високий десь вісім, а тут, — розглядала вона туфлю, — цілих десять є! 

— А ідеальний тоді який каблук? — питав Святослав, ніби це дійсно йому було цікаво. 

— А ідеальний…десь приблизно, — прискіпливо глянула на хлопця Аріна, — До речі який в тебе зріст? 

— Метер вісімдесят сім, і до чого це?

— Так, от, — повернула Аріна туфля на свою ногу і звелася, — Ідеальний каблук має метер вісімдесят сім, — заявила з причиною посмішкою. 

Святослав хотів було обуритися, що Аріна назвала його підкаблучники, чи точніше каблуком, але потім лиш сказав:

— Тільки не бери мене собі під ноги, а то розтопчеш і навіть не помітиш.

— Святославе, закохані, мабуть, бути на рівні, а не в рівній масі тіла, як вважає твоя колишня.

Слова Аріни мали чималу вагу, навіть більшу ніж вага її тіла. І попри важкість її маси, з нею було напрочуд легко.

 З найближчої кав'ярні вже доносився запах кави й булочок з корицею. В Аріни непідробно загорілися очі, і навіть зрадливо завурчало в животі.

— Але все ж, я б радив тобі налягати на здорову їжу, — сумно всміхнувся Святослав, спостерігаючи за тим, як Аріна прийнялася їсти великий сінабон, під яким лежав ще один тільки з вишнею. 

— А я і їм здорову, — хихикнула дівчина дивлячись на велику булку, — Я б навіть сказала здо-ро-везнууу, — демонструвала вона Святославу “сінабонову” вежу. 

— Аріночко, ти невиправна, знаєш? — запитав з-під лоба хлопець.

— Це не я, це сінабони з корицею невиправно смачні! Взяли мене в заручники нічною жрицею. І зробили мільйонеркою, — підсумувала Аріна усі свої сьогоднішні жарти, — А ти не дивися на булочки, смакуй, товстіший, веселішай!

Святослав про себе відмітив, що здоба з корицею таки смачна, особливо з його улюбленим еспресо. Їв охоче, але вирішив не захоплюватися, щоб бува, його жолуді не перетворилися на гарбузи. Перспектива стати жировим мільйонером його не приваблювала, а от Аріна навпаки видалася сьогодні дуже навіть привабливою. 

###