6. Що за багет в який не поміщається ковбаса?:)

Спочатку хлопець сподівався, що їм все-таки вдасться зберігати дистанцію та залишатися інкогніто, але, зрештою, здався. Солодка булочка вчепилася в його клешню мертвою хваткою і тягла за собою по всіх можливих бутиках.

– О…цей дуже красивий, — з захватом пискнула Аріна, глянувши крізь прозорі вітрини всередину одного з магазинів, — Ти глянь тут і жіночий і чоловічий одяг є, можемо скласти фемелі лук.

Святослав лиш “мило” їй всміхнувся. Як не старався не міг уявити себе з Аріною у статусі фемелі. Він взагалі не думав про фемелі…він не думав навіть про гірлсфренд.

— Доброго дня, чим можу допомогти? – привітно зустрів їх якийсь консультант, але в очах того Святослав привітності не бачив…швидше вогники якогось зловтішання чи навіть презирства.

— Нам потрібен святковий одяг, — відповіла тому Аріна, що як завжди таку реакцію оцінювала як чисту монету і нічого не помічала. 

— На романтичний вечір? — хитро посміхнувся той, – Чи можливо заручини…

— Ну швидше на ділову зустріч, але нотки романтики нам потрібні, – натомість щиро усміхалася дівчина.

– А розміри ви свої знаєте? — запитав той, оцінюючи прискіпливим поглядом спочатку Аріну, а потім Святослава.

– Ну…я думаю десь хл…

— Мила…ти трієчку загубила, – пирхнув Святослав, — Ну перед ікс-хл, або цілий десяток, — закотив очі, — І взагалі хіба це не ваша робота підібрати розмір? — присадив задоволену гримасу консультанта хлопець. Той, лиш покривив губами й сказав:

— Що ж…бачу нам потрібен найбільший і найменший розмір з колекції.

— А взагалі, ми хочемо самі обрати, — різко додав Святослав, — Бо, судячи з вашого лука, почуття стилю у вас напрочуд відсутнє, як і почуття тактовності. 

— Ааа…, — вилупив очі той..

— А..при потребі…ми вас покличемо, звісно, — мило всміхнувся хлопець, беручи свою солодку булочку під руку і рушаючи до товарів. 

— Він же хотів допомогти? — обурилася Аріна, звільняючи свою долоню з рук Святослава.

— Він? — обурився той, — Та він тільки що насміхався з тебе, — “і з мене теж”, — додав подумки, але вголос не сказав, — Самі щось підберемо. Навряд чи нам чимось допоможе чувак з синіми мештами й оранжевою сорочкою. Ходімо! — знову взяв за руку Аріну хлопець, — Ну ось хоча б глянь на ось цю сукню, доволі така нічого…міряй! — ткнув він Аріні плаття.

— Ну у мене туфлі сині…

— І?

— А сукня оранжева…ну ти ж тільки що казав, що таке не поєднується, — заклала руки на грудях Аріна, — Плануєш, зробити з мене опудало?

— Та це на ньому не поєднується, — ткнув пальцем в сторону консультанта Святослав. Той же спостерігав за цими двома з-під лоба, — А на тобі, моя солодка булочка, все буде гарно, — приставив до Аріни сукенку Святослав, але та, лиш наполовину прикрила дівчину. Тож хлопець повісив її назад на вішалку, заразом перевіряючи чи є більший розмір, а його не було. Час міняти стратегію! — Хоча, маєш рацію, оранжевий тобі не до лиця, стаєш схожою на батон, ще й цей фасон з ламкими лініями….одним словом, це не для твоєї…ммм…пишної фігури, — вигадував на ходу хлопець.

Святослав нервово перебирав один ряд за іншим, намагаючись знайти бодай щось Аріниного розміру. Все, що сподобалось, було лиш в стандартній ростовці від с до 2хл. 

— Еее…хотів би повідомити, що більші розміри у нас в тому ряді, — почув улесливий голос того ж консультанта Святослав прямо під вухом.

— Ага, дякуємо, а великі язики пропоную тримати в протилежному від нас ряді, – з таким же призирством відповів Святослав.

— Ти чого такий грубіян? — запитала Аріна, і було помітно, що їй незручно, — Мені соромно.

— О повір, моя булочка, не тобі повинно бути соромно, — ніжно підпихнув її Святослав до потрібного ряду з одягом. Хотів торкнутися її спини, але рука мимоволі сповзла на сідниці. Святослав вловив погляд консультанта в цей момент і торкнувся апетитної точки впевненіше. Нахабний мужик лиш пирхнув і нарешті відвернувся, а Святослав швидко прибрав руку з забороненої зони.

— Ти що собі дозволяєш? — озирнулася Аріна, злісно зиркнувши на нього поглядом.

— Не забувай, що нам сьогодні говорила Каріма. Ми маємо грати переконливо і здається, — знову глянув в сторону консультанта Святослав, — Нам починають вірити, — усміхнувся, — І взагалі, починай уже щось приміряти! 

— Пропонуй! Якщо спровадив консультанта, то давай сам ним будь! 

Святослав лиш пирхнув, подумаєш дуже складна робота підібрати одяг. Та простіше простого!

– Пропоную ось цю сукню приміряти…так, а де тут найбільший розмір? – проговорив сам до себе, тримаючи в руках плаття розміру 2хл.

— Який ще найбільший розмір, — пирхнула Аріна висмикуючи сукню з його рук, — Це колекція плюс сайз, а значить розміри уже збільшенні. Відтак мені треба найменший! А ось і він, – додала поглянувши на бирку. 

— Ти не впихнешся в цей розмір! – намагався пошепки кричати Святослав, але то було схоже на писк поламаного телефону.

— Впихнуся! Ось побачиш!! — зухвало заявила Аріна ховаючись в приміряльні. 

Ну і вона таки впихнулася, але була одна проблема, яку дівчина дуже боялася озвучити Святославу.

— Альо, ти що так довго, чи ти у дверях до приміряльної застрягла? 

– Емм…я в сукні трохи застрягла і.. 

— І що допомогти зняти? — питав Святослав кривлячись, — Слухай, Булочко, коли я казав, що ми маємо бути переконливими, я не мав на увазі аж такі кардинальні дії, — кахикнув.

— Святославчику, ….воно репнуло.

— Воно що? – аж закашлявся хлопець, знову зустрівшись поглядом з консультантом. Той, наче щось запідозривши, не спускав з них очей, ще й руки на грудях заклав.

– Як репнуло? — і собі вилупився на того Святослав. Консультант таки програв цей двобій поглядами та розвернувся.

— Ну от так…там не дуже сильно…по шві, – ледь всміхнулася Аріна, демонструючи дірку. Святослав лиш очі завернув і собі всміхнувся до консультанта, який здається таки відчув щось не ладне і вже направився до них.