5. Інопланетянка:)

На наступний день все почалося як зазвичай. Цокання годинника…жіночі каблуки, плітки, чиїсь смердючі шкартептки…одним словом офіс жив, а от Святослав помирав в гнітючому очікуванні. Бо зараз, з хвилини на хвилину, прилетить дракониха Каріма, а за нею й Аріна. Під смак гіркої кави, вже уявляв, які гіркі слова поллються на нього від начальниці за вчорашніх метеликів. 

Двері гучно рипнули, змушуючи Святослава вилити на себе лупиздрик з еспресо. 

— Доброго ранку, Карімо Ігнатівно, — невдоволено буркнув хлопець, розглядаючи темну пляму на білій сорочці.

Каріма лиш мовчки підійняла окуляри оглядаючи Святослава з ніг до голови.

— Гарний тай-дай, – сказала несподівано.

— Хто? – знітився той.

— Тай-дай, це такий спосіб фарбування тканини, – пояснила, ніби це було очевидним фактом, — Тепер хоч сорочка не така бліда міль, як ти. Тобі взагалі не пасують такі облізлі кольори, вчися он в Аріни, вона любить всіляке різнобарвне. 

Святослав врешті облишив спроби відчистити сорочку і приготувався до гнівних тирад начальниці.

– До речі про різнобарвне, – ну от і все, - подумалося Святославу, — Гарна ідея з метеликами, але на наступний раз почни з чогось менш ексклюзивного, – мило всміхнулася. 

І це все? А де лекції про тупоголовість, про ще одне падіння, про кінець кар'єри? 

– Ааа…– протягнув хлопець, але вирішив таки не озвучувати свої думки.

— Ааа…ледь не забула, хоч ти й тупоголовий, але щось таки в тебе в мізках заворушилося, – а ну все ось є – видихнув хлопець, — Ну а в Аріночки, видається, таки заворушилися метелики…ну точніше не в неї, а в її героїні, — загадково всміхнулася Каріма. Потім, хряснувши дверима, сховалася в себе в кабінеті. 

“Заворушилися метелики? Та про що вона?” — мотнув головою Святослав. І тут в нього почалася ломка, як в якогось наркомана. Кортіло йому довідатися, що ж там таке Аріна написала у своєму тексті. Ну однаково він же потім це редагуватиме і прочитає? Тому чому б і ні…правда ж? 

Швидко ввімкнув комп'ютер і ось очі забігали текстом.

“Я стояла в тому тераріумі…бо по іншому язик не повертається сказати про те місце, і чекала, коли мені скажуть розкрити очі. Приємне хвилювання накочувало на мене раз за разом. Чесно кажучи я припускала, що знаходжуся в якомусь ботанічному саду з квітами, але я геть не припускала, що …”

— Так це все не цікаво, — сказав сам до себе Святослав, прогортавши текст далі, – А ось це здається те, що треба, — зупинився він на новому шматку тексту. 

“Ніколи не любила метеликів. Але в ті хвилини, здавалося, вони пролізли мені під шкіру і пурхають там…Бо не знаю як по іншому описати той стан, коли Святослав обійняв мене за талію. Це було, як заспокійливе й адреналін в одному флаконі. Як…хвилювання і спокій, як вода і вогонь, як найбільший страх і найсильніша приємність. Я відчула себе легкою, майже невагомою…як крила того самого метелика і …”

– І тут редагувати й редагувати, мій птеродактиль, але емоції такі живі, — говорив сам до себе, — Що якби, я не знав про кого йде мова, я б повірив тобі, моя булочка, – задоволено всміхнувся і продовжив читати:

“Але однаково, то все не те. Бо якщо в моєму животі після побачення з'явилися якісь незрозумілі метелики, а не картопелька чи шматочок стейка, то побачення, навряд чи можна назвати вдалим!”

— От, же ж! – обурився Святослав, — От вмієш ти, Аріночко, все зіпсувати!!

 Різкий звук відчинених дверей знову змусив його підстрибнути на стільці. Від коли він став таким емоційним? 

— Доброго ранку, – заявилася Аріна з гарним настроєм, а Святослав і їй вимушено посміхнувся. 

– Доброго, Аріночко. Знаєш я кожен раз як бачу тебе мені відразу хочеться посміхатися, – проговорив солодко, чим вганяв дівчину у фарбу, але потім різко змінив тон і додав, – Бо ти справжнє посміховище, – реготнув, радіючи зі свого жарту. 

А Аріна знову почервоніла, але цього разу від злості. 

— Слухай сюди, розумнику, так я дійсно люблю солодке! Особливо ось ці от батончики "Снікерс" і "Марс", і "Кіт кат". А знаєш чого мене тягне на те солодке, бо подібне тягнеться до подібно! — відрізала, а Святослав голосно, але майже беземоційно пирхнув, — Так-так, все в нашому світі відносне, Сухарю ти черствий! До речі от про Марс, ти знаєш, що якщо я на Землі важу ну…припустимо сто кілограмів, — а Святослав закотив очі, бо думав що Аріна явно відняла собі кілька кілограмів…якщо не кілька десятків кілограмів! — То на Марсі я важитиму всього лиш 38 кг, а на Плутоні взагалі 6! 

– То ти Марсіанка? — реготав Святослав, — Чи плутонійка? Ти взагалі де таки вичитала? Може поплутала з чим.. – сміявся ще дужче.

– Це ти щось поплутав, плутонієць дрижчавий! Так що вважай я взагалі пушинка, ага! А це інфа з інтернету.

— Марсіанського? – ще сильніше зайшовся сміхом хлопець.

– Я тебе зараз на Марс відправлю, — зірвалася з місця Аріна і понеслася на Святослава, що вирішив не жартувати з цією кометою і швидко змінив русло розмови.

— Ну, але якщо отак подумати, — аж втиснувся в стілець Святослав, що навіть боявся якби його жолуді крізь отвори не провалилися, — То ти, виходить, в мене…ну неземна, космічна дівчина! – говорив з награним захватом, — Ну і взагалі… ти просто не з нашої планети! Чи не на тій планеті…, чи не на ту планету рухнула, – знову не стримався від підколювання.

— Ну все тобі кінець, інопланетянин, — сказала Аріна тягнучи руки до його худорлявої шиї. Святослава врятувала Каріма, що вийшла зі свого кабінету.

— Бачу, ви дійсно як справжня сім'я вже, — всміхнулася начальниця, — Правда як з книги Івана-Нечуй Левицького…як же воно називалося…– намагалася пригадати.

— Кайдашева сім'я? — прохрипів Святослав, все ще намагаючись звільнитися від рук Аріни.

— Точно! — задоволено всміхнулася Каріма, — Аріночко, мені теж часто хочеться його задушити, але він ще нам буде потрібен, — похмурила обличчя жінка, — Тому будь добра, звільни його шию зі своїх “любих” обіймів.