3.2 Одні гантелями, інші бургерами качаються:)

— Якесь сухе в нас побачення, не знаходиш? — скривилася Аріна відкушуючи ще кусок бургера, але звідти незграбно і постійно витікав соус. 

— А от бургер в тебе занадто мокрий, — скривився Святослав, — Для чого соусу просила трохи більше? 

— Щоб ти спитав! – гаркнула Аріна облизуючи пальці, а Святослав відвернувся, щоб не бачити цього неподобства. Обдумував, про щоб з нею поговорити, що запитати якщо нічого його насправді не цікавить!

— Ну мені здається ти трохи розчарована у хлопцях, ти виглядаєш такою життєрадісною, але ж тебе насправді це зачіпає..ага..

Аріна, нарешті, відірвалася від бургера і кинула суворий погляд на Святослава. По живому вирішив пиляти, чи як? Нє, ну точно як кістка в горлі цей Святослав! 

— Може й розчарована, а тобі що до цього? – пирхнула.

— І яке ж твоє найбільше розчарування у хлопцях? 

От навмисне…навмисне її виводить із себе, думалося Аріні після цього запитання. Знову оглянула Святослава з них до голови. Сухар! Що всередині, що ззовні. Як взагалі можна бути таким худим? Відповідь народилася сама собою:

— Не знаю, що вони спортом не займаються? — відповіла знову повернувшись до бургера.

Святослав же аж головою струсив. Що?! Та вона себе бачила та бегемотиха? Вона сама то з спортом наче з різних планет. 

— То ти що...любиш хлопців які качаються… типу? — примружив очі.

— Ну типу, — крутнула головою, – Але ти точно не з таких.

"Ну так, не з таких, і що? Ну так і вона не зі спортивних дівчаток!" — Несхвально похитав головою зупиняючи погляд на дитячому майданчику. "Гойдалка!" — Всміхнувся сам до себе.

— Ти куди? — пішла за ним Аріна. 

— Качатися, — реготнув собі під носа Святослав. Потім всівся на дитячу гойдалку і став розхитуватися. 

— Ти що це робиш? — обурилася Аріна.

— Качаюся, — сміявся той, — Ну ти ж казала, любиш хлопців, які качаються. Ось! — зухвало говорив, розгойдуючись. 

Аріна глянула на нього з під лоба. На жаль, самим поглядом гойдалку не зупиниш, тому довелося застосувати силу. Її дужа рука перехопила гойдалку і та зупинилася. Це що дрищ цей знущатися з неї надумав, чи як? 

— Достатньо думаєш? — вигнув здивовано губи Святослав оглядаючи біцепси, — Ну як скажеш, — чемно зліз з “качельки”. Здається вже “докачався!” Аж глитнув, але зовні зберігав свій звичний спокій. 

— Пощастило тобі, що я тебе голубцями нагодувала, від них швидше біцепси виростуть. А будеш таку дурню парити, то так і залишишся за тілобудовою восьмирічним хлопчиком, якому штангу і гантелі ніхто не дає, а тільки й на гойдалці й "качають"! Ходімо, — схопила вона його за руку і потягла за собою. 

Святослав йшов і думав про те, що й його слова Аріни таки зачепили. Бо й у нього з дівчатами не дуже то й складалося. Мабуть, права вона, дівчата не люблять дрищів. Всім подавай накачаних, спортивних, крутих! 

Святослав ніколи не ходив в спортзал, боявся що з нього просто там реготатимуть. Він навіть шорти ніколи не одягав, щоб не світити своїми сірниками-ногами.

— Ти що це…засмутився? — турнула його вбік Аріна, побачивши, що її крашик...та який там крашик, хіба що крихта...крихточка, занадто притих. 

Святослав мовчав, лиш дивився крізь великі прозорі вікна за якими був спортзал. За склом, прямо навпроти нього, стояв який здоровий мужчина, що раз за разом підіймав гантелі. 

— Та не засмучуйся, ти, ну…, — всміхнулася Аріна по доброму, — Хочеш знати, що я насправді думаю про ось це? — кивнула на вікна спортзалу. Святослав лиш ліниво глянув на неї, а потім знову перевів погляд на здорованя, — Я думаю, що ті люди трішки ту-ту, — реготнула, — Ну от хто в здоровому глузді підніматиме вантажі вагою по 80 чи 90 кілограмів, та ще й їм за то ніхто не платить! Щобільше, вони самі згідні платити за це! Дурня, хіба ні? 

Святослав глянув на неї і сам не стримав посмішки. От же Аріна, треба ж придумати таке.

— Тим паче коли надворі така спекотінь! Та вони марнотрати, це ж в душ зайвий раз доведеться піти, лишні гроші за воду платити. І все ради чого, щоб потім тебе боліло все тіло і ти ледве того душу дійшов? 

— За то потім їх вітром не знесе, — всміхнувся Святослав до дівчини.

— Є інші методи від цього, більш надійні і розумні, — і собі всміхнулася Аріна до Святослава розпаковуючи другий бургер, який вона наче як виграла, — І взагалі думаєш, вони не хочуть так, як я? З'їсти ось цей смачнющий бургер? Та вони сплять і бачать, як вони його їдять! — сказала, відкусивши апетитну булку зустрічаючись поглядом з тим самим качком у спортзалі. Той лиш глитнув, але продовжив заняття з гантелями, — Та ти глянь на нього, та він зараз слиною своєю задавиться, — знову відкусила на показ Аріна шмат здоби. 

— Мені не подобається його погляд на нас, — глитнув Святослав бачачи, що в качка таки надривається витримка. 

— Зараз ми його доконаємо, — задоволено чавкала Аріна на зло чоловіку зі спортзалу.

— Ага, дивися, щоб він зараз не вийшов і не доконав тебе, бо мені здається ще трохи….

— А чого це мене? — пирхнула.

— Бо ти його дражниш! 

— А я тут до чого? Це ти мені бургер купив? Ти! Ну ось…скажу, що це мій хлопець мене балує. Ну розберешся з ним по чоловічому, так би мовити. 

— Та він мене наполовину розломить і тою гантелею нагодує! 

— Зараз…дивися ще трохи і він здасться, — знову відкусила шмат булки Аріна, а качок і справді злісно кинув гантелі додолу і направився до виходу. 

— Га? — налякано зойкнув Святослав, — Ну і що тепер? 

— То ти по чоловічому з ним не розберешся, ні? — прикусила губи дівчина віддаючи Святославу бургер, а той вирячився на неї, мовляв, і які у мене шанси проти цього здоров’яка? 

— Ну тоді варіант лише один…тікай! — скрикнула Аріна, хапаючи Святослава за руку. 

Позаду них рипнули двері спортзалу, але ніхто з них не ризикнув озирнутися. Ці двоє мчали з усіх ніг, аж пил здіймався. Святослав трохи відстав, тому Аріна довго не думаючи підхопила його на руки. Він з переляку аж булку впустив.