3. 1 Не хочеш годувати, піду забирати:)

Святослав відчував себе мишкою поруч з великим слоном Аріною. Йому здавалося, що всі перехожі звертали на них увагу, і оглядалися їм у слід. Ну бо що не кажи, а вони таки з цією дівчиною занадто різні екземпляри! Його рідко коли хвилювала чужа думка, але чогось сьогодні ця мошка, себто він, хотіла втекти від компанії нав'язливої джмелихи. 

— Слухай, Арін…а ти мала взагалі колись хлопця? – вирішив чомусь почати з такого запитання розмову Святослав.

— Ну… — мугикнула у відповідь та.

— Ну, — і собі мугикнув той, — Ну і що з ним сталося? З'їдання…– примружив очі, а Аріна навпаки їх випочила на нього, — Розчавлення?? – драконив Аріну Святослав.

— Не підходив по розміру, – скупо всміхнулася дівчина. 

— Як це не підходив по розміру? – дещо впав у ступор Святослав намагаючись второпати почуте.

— Ну став мені замаленький.

— Пфф — пирхнув той, — Може це ти стала завелика? – буркнув.

— Так, я стала пишкою, він поруч був як мишка…ось як ти…короче, треба було шукати нового…покрупніше, так би мовити, — чого він взагалі до її причепився з такими особистими запитаннями? Хочеться стукнути його, як ту мишку.

Святослав всередині посміхнувся, бо ще такого не чув, щоб чоловіка по розміру обирали. Ні..ну дівчат по розміру обирати то одне, а хлопців, то геть інше. Бо це що виходить, поки поміщається, то потрібен, а як замалий, то викинути як того стільця?

— І як успіхи? – зрештою запитав.

— Ніяк, знову сухар попався, — реготнула.

— Я не твій справжній хлопець, – обурився, а Аріна одразу ж перекрила йому рота рукою. 

Ну ось і перше спокушання на його життя! — майнуло в голові у Святослава, перш ніж він почув пояснення Аріни.

— Т-ш-ш, може на тобі який жучок і нас Каріма слухає, – примружила очі оглядаючись по сторонах, — Ми з тобою, – забрала вона долоню з його рота від чого той полегшено здихнув, — Справжня пара, — ткнула вона йому пальцем у груди, а Святослав знову важко задихав. Та що там задихався!

— Я теж по розміру не підходжу! – обурився.

— Закрию очі на твою недосконалість, ради своєї майбутньої досконалої книги. Ти як там, голубці тримають, не зносить тебе вітром? – підморгнула Аріна до Святослава.

— Поруч досконалий якір, якого певно навіть ураганом не знесе, – закотив очі Святослав.

— Натяк зрозуміла, – всміхнулася Аріна беручи Святослава за руку, — Фіксуємо корабель, що його не понесло у відкрите море.

Святослав аж закляк, ну тепер вже точно всі будуть на них оглядатися. Здохляк і здоров'як…оце парочка. Спробував висмикнути руки, але де там, якір надійно зафіксований! 

— Ти чого смикаєшся, я що силу не розрахувала? — хіхікнула, — Може засильно руку передавила, корчі вхопили? — сміялася.

– Ага, тростина зараз надломиться, — кивнув на свою худорляву руку.

— Ти як Кощій безсмертний, — невдоволено похитала головою Аріна, але таки послабила хватку.

— От якраз на відміну від Кощія, я смертний, тому знаєш..хвилююся за своє життя, – процідив крізь зуби. 

— А ти за моє не дуже бачу…я досі не їла! 

— У тебе запасу там якщо не на роки…то на місяці вистачить, тому голодна смерть тобі точно не загрожує!

— Якщо ти зараз не нагодуєш мене, то я в когось відіжму обід, так і знай, — завзято заклала руки на грудях Аріна, а Святослав радів звільненню своєї руки, але зовсім не радів з її слів. Що взагалі  означає “відіжму”? Ну не стане ж вона в перехожих хот-доги з рук висмикувати, чи таки стане? 

— Пусті слова, – спокійно відповів демонстративно розминаючи затерпле зап'ястя. 

— Ні, це гаманець у тебе пустий! А в мене шлунок, — пирхнула Аріна направляючись до першого ближчого кіоску з фаст-фудом. 

“Вона що серйозно?” – подумалося Святославу. Пішов за нею. “Ні, вона на таке не наважиться!” — заспокоював себе. 

— Думаєш я на таке не наважуся? — озвучила його думки Аріна, озираючись і дивлячись на нього якось підозріло. Той лиш стояв з кам'яним лицем. 

Аріна стала у чергу до каси, там свого бургера якраз очікував ще один молодий хлопчина. Довго чекати не довелося, бо ось він простягає гроші, а його замовлення, вдало перехоплює Аріна, відсуваючи нещасного в сторону своїм тілом. Хлопчина лиш здивовано глипає на Аріну очима, а вона обертається до Святослава і відкушує чималий шмат бургера. 

— Е-е-е, — почувся якийсь незадоволений писк під Аріниним вухом. 

Вона тримає булку, і озираючись до хлопця питає:

— Маєш якісь заперечення? – той лиш налякано струшує головою, зімкнувши губи у тонку лінію. 

— От і чудово, — відкушує ще один шмат Аріна знову переводячи погляд на Святослава, який стоїть все ще розгублено, — А я от маю заперечення, — кривиться Аріна розвертаючись до каси, — Чому так мало соусу? — бурмоситься, – Аж шмат в горлі стрягне. 

Продавчиня вирячившись додає в здобу ще соусу повертаючи булку Аріні. 

— А вам зробити ще один бургер? — запитала продавчиня в хлопця, що лиш облизується, та потім ствердно згідно киває. 

Аріна нарешті підійшла до Святослава і турнула у бік, мовляв, гляди як я. Але той аж похитнувся від цього стусана, навіть голову інстинктивно прикрив. 

— А ти не стій, йди заплати за пацана, бо якось негарно виходить, не думаєш? 

Святослав лиш мовчки закотив очі та пішов до каси, заплатив за викрадений з під носа бургер і замовив ще один. За кілька хвилин повернувся до Аріни ще однією порцією простягаючи їй булку. 

— А ти швидко вчишся, Святославе, — підморгнула Аріна беручи бургер. 

— Це тобі в знак моєї поразки, так би мовити, — хотів додати бегемотиха, але вирішив змовчати і лиш підморгнув у відповідь. 

###