2. Вона до нього з широкою душею, а він до неї з вузьким кріслом))

Святослав знову вперто поглядав на годинник, чекаючи обідньої перерви. Зараз він швидко вип'є еспресо і піде кудись перекусити. Аж, раптом, в коридорі знову почулися кроки, він чув такі ж вчора. Не інакше як несеться Аріна! 

— Доброго дня, голубчику, – відчинилися двері, в яких дійсно стояла Аріна. Настрій в неї був чудовий, а от у Святослава різко зіпсувався. І чому вона завжди приходить в обід? Це ж тепер що і її обідом пригощати доведеться? Він звісно може, але ж все-таки, він ще не обіймає посаду директора, відтак не певен чи вистачить зарплати, щоб нагодувати цю дракониху! 

— Доброго, — як завжди сухо відрізав з кам'яним обличчям. 

— Пані Каріма сказала мені, що в тебе обід от вирішила скласти тобі компанію, — всміхнулася дівчина нахабно сідаючи в крісло, — І до речі, в тебе ж навряд діти книги видають, то постав тут нормальний стілець чи краще диван, що це за дитячі меблі, ледь вмістилася, ніякого комфорту! — пирхнула дівчина, Святослав лиш ледь струсив головою і закотив очі. 

— У мене їжі немає якщо що, — ледь всміхнувшись сказав, оцінюючи форми своє нової “дівчини”. Ну бегемот…єдине, що приходило в голову. І тут йому стало цікаво, а чи їдять бегемоти тростину? Треба буде погуглити! 

— А я й не прошу, я ще й тобі принесла, — хмикнула Аріна діставши зі своєї сумки якийсь лоточок. 

— Ти, як я бачу вжилася в роль з першого дня, турбуєшся про мене, тільки от не забувай, що ми фейкова пара, окей? — сухо зауважив Святослав, беручи до рук лоток і розглядаючи його. 

Аріну чомусь накрив приступ сміху, чи навіть реготу. Напевно приблизно саме так бегемоти й регочуть, — думалося Святославу. 

— Ти що думаєш я за тебе хвилююся? — відсміявшись випалила, на що Святослав запитально здійняв одну брову догори, — Сухарику, ти взагалі бачив який вітер на дворі? Боюся, щоб тебе де поривом не знесло! А здує тебе, не бачити тоді мені моєї книги. Тому давай, наминай голубці та підемо на наше перше побачення, — хижо всміхнулася. 

Святослав обережно відкрив лоток, справді голубці. Такі маленькі, акуратні, гарно викладені. Ще й з грибною підливою. Відразу повний рот слини налило і з рота потекло, як в того бегемота, але вигляду не подавав. Давно вже не їв такого, певно через то й на сухаря перетворився. 

— Що ти там так довго роздивляєшся? — не стрималася Аріна. — Чи ти чекаєш, щоб я тебе як на справжньому побаченні з виделки годувала? — розсміялася.

Святослав враз подумав, як же добре, що все-таки у нього тут немає вилок, але потім відразу прийшла нова думка, а чим справді ці голубці їсти? Дістав з шухляди чайну ложку — це все, що було зі столових приладів у нього в кабінеті. А Аріна знову почала реготати.

— Ну тепер воно й не дивно чого то ти як сухар виглядаєш! Якщо ти все такою ложечкою маленькою клюєш, — реготала дівчина спостерігаючи за тим, як Святослав їв голубці чайною ложкою, — Слухай, а можна я собі твоєї кави забабахаю, — запитала Аріна різко зводячись, але стілець звівся разом з нею. Схоже п'ята точка дівчини й справді була трохи загроміздкою для стільця. Святослав аж рота відкрив споглядаючи за тим, як дівчина намагалася вийняти своє делікатне місце з того, в чому те застрягло. Але особисто хлопець хвилювався за стілець, важка все-таки в нього ноша! 

— Може допоможеш? Чи так і будеш витріщатися? — розлізлися Аріна. 

— А…зараз, — спокійно відклав чайну ложку в бік Святослав. Такого ще з ним в житті не траплялося! Він звісно любив втрапити в пригоди на одне місце, але щоб в прямому сенсі звідти те місце витягувати…ще й не своє..таке вперше! — Що я маю робити? — чухав потилицю. 

— Тягни стілець на себе, — командувала Аріна. Ну, а він тягнув, тягнув…ледве стягнув з неї те крісло, — Щоб завтра тут цього барахла не було! Диванчик замість нього поставиш! — гаркнула. Потім, як ні в чому не бувало, поправила свій наряд і мило всміхнулася. 

Вона що думає, що так викличе у мене симпатію? – подумки розглядав її Святослав. 

— То про що ми? А…— тицьнула собі пальцем у висок Аріна, — Я ж кави хотіла, а ти, — опустила вона йому свою долоню на плече і відразу всадовила на стілець замість себе, — Голубці їв, — ткнула вона йому у руки лоток, ще й ложку чайну простягнула. 

Кавомашина загуділа. 

— Так, а де горнятко? — питала Аріна розглядаючись. 

— Так воно ж на місці! – пирхнув той. 

Аріна аж очі витріщила, потім мізинцем підняла, те, що Святослав назвав горнятком, і сміючись запитала. 

— Я думала, то якийсь ляльковий експонат…так для краси тут стоїть, – розсміялася. 

— Якщо ти не знала, то це повноцінна чашка для еспресо. 

— Це ж на один ковток, мені як мінімум десять таких треба. 

— Десять твоє серце не витягне. В тебе ж зайва вага…та яка там зайва вага, ожиріння! Десятої стадії? Чи якої там…окей, — подумки хлопець сам для себе додав: “Гаразд, це вже було жорстко... але ж вона сама почала”

— Всього чотири стадії буває! — пирхнула дівчина.

— Одним словом, Аріночко…

— О, ми вже перейшли на ніжності, — не втрималася, щоб позлити зайвий раз Святослава дівчина, — Певно після того, як одне місце роздивилися, – хіхікнула. 

Святослав лиш зітхнув і продовжив зі стальним лицем:

— Боюся ваше серденько, — почав говорити, а потім подумалося йому, чого це він знову лагідне слово вжив? Грає з вогнем, не інакше! – Не витягне такого навантаження. Може інфаркт спіткати чи інсульт. Воно і так там певно бідне ледь кров перекачує. 

— Ну, а твоє не інакше як засушилося разом з тобою, — буркнула таки підставляючи цей лупиздик, званий горням, під потік кави. Вона не брала до голови грубі жарти цього хлопця, але все ж її це зачіпало. Вона тут йому голубці принесла, а він…Та це не вона груба, а Святослав. Ось хто справжній грубіян! 

— Дякую, – стримано сказав парубок, обережно кладучи порожній лоток на стіл. 

Ну точно сухар! Ні тобі сказати смачно, чи бодай кілька слів, яка вона господиня….просто скупе дякую. Та й хай вдавиться тим своїм дякую! — обурювалася про себе Аріна.