Розділ 1: Далеко від минулого

Ніч огортала маленьке містечко густою ковдрою темряви, крізь яку пробивалися лише самотні ліхтарі, кидаючи тьмяні відблиски на мокру бруківку. Клара стояла біля вікна своєї скромної кімнати над антикварною крамницею. Її погляд блукав по вуличках, що розгорталися перед нею, мов сторінки незнайомої книги. Вона втекла сюди, щоб знайти тишу, але замість цього знайшла лише тишу, яка питала про її секрети.

Раніше Клара була однією з найталановитіших журналісток у великому місті. Її матеріали розкривали корупцію, викривали обман, виводили на світло правду, якої ніхто не хотів знати. Її репортажі викликали бурю — іноді настільки сильну, що змітали все на своєму шляху. В одному зі своїх розслідувань вона зайшла занадто далеко, викривши одного з найвпливовіших людей країни. Спочатку це був успіх. А потім почалися дзвінки, погрози, мовчазні переслідування. Одного вечора вона знайшла у своїй поштовій скриньці листа: "Наступного разу це буде не лише попередження".

Вона не дочекалася "наступного разу". Усе залишилося в минулому, як і її кар’єра, друзі, життя. Тепер вона ховалася тут, у містечку, про яке навіть GPS навряд чи знає.

Ранок розпочався звично: аромат кави, що піднімався з маленької кав'ярні навпроти, і лагідне дзижчання старого радіо власника антикварної крамниці знизу. Клара одягла просту сіру сорочку, джинси і кинула на плече старий шкіряний рюкзак. Вона мала працювати у місцевій газеті — маленьке видавництво, де найбільшими новинами були фестивалі або відкриття нової булочної.

Її перше завдання було банальним: репортаж про місцевий благодійний вечір. Але вона вдихнула повітря цього містечка, намагаючись знайти щось більше, ніж просто буденність. Вона вирішила зазирнути на площу перед міською ратушею, де мав відбуватися захід.

Площа була затишною, облямована кам’яницями з червоними дахами. У центрі стояв старовинний фонтан, прикрашений витонченими скульптурами. Клара підняла камеру, щоб зробити кілька знімків. Але її увагу привернув чоловік, що стояв біля фонтану. Він виглядав мовчазним, але у його поставі відчувалася якась невимовна напруга. Чорний плащ облягав його високу постать, а волосся виблискувало темними хвилями під сонячними променями.

Клара вирішила не звертати уваги, але, коли вона підійшла ближче, чоловік обернувся. Його очі, холодні й гострі, зустрілися з її поглядом. Вона відчула, як у її животі заворушився незнайомий холодок.

— Вам щось потрібно? — його голос був низьким, майже шепіт, але в ньому було щось магнетичне.

— Ні, дякую, — відповіла вона, повернувши голову і намагаючись виглядати байдужою. Але серце билося швидше, ніж зазвичай.

Чоловік не сказав більше жодного слова, але його присутність залишилася з нею, навіть коли вона віддалилася. Щось у ньому змусило Клару згадати про той лист, який колись змінив усе. Хто він? Чому його погляд здавався таким знайомим?

Ці питання залишалися без відповіді, але Клара знала одне: втеча від минулого — це не те, що можна завершити одним переїздом. Минуле завжди знайде спосіб нагадати про себе.

Її камера все ще висіла на шиї, і, коли вона перевірила зроблені фото, то помітила, що незнайомця біля фонтану вже не було.