РОЗДІЛ 29

УЛЯНА.

І ось нарешті ми звернулися в перший поворот значить були майже на місці. Далі ми заїхали в невеличке містечко приблизно із двадцяти простих будинків, для проведення вихідних цього комфорту буде вдосталь, з одного боку, ліс з іншого озеро, краса неймовірна, і сподіваюся корисно. Поки ми їхали до одного із будинків, я насолоджувалась цією красою, він тихо сказав не відриваючись від дороги:

• Не хвилюйся тут є всі необхідні комунікації, ну там світло, інтернет, зв'язок, в будинку наявні всі необхідні зручності, ну типу холодильник повний продуктів, кухня і навіть медпункт 
• Я і не сумнівалася… - до міста їхати більше години тому я думаю це правильно, мало що може статися, трвми, чи хтось захворіє, або ще щось, як на мене взагалі в таких місцях обов'язково має бути медпункт і лікар, для першої допомоги, якщо цього достатньо, то е добре, а якщо ні то негайно викликати швидку, і тут далі він продовжив: 
• Це звична справа тут відпочивають всі хто хоче, і такі як я і звичайні люди як ти..
• Це добре, - відповіла я, хоча не знаю було це образливо сказано чи ні, нагадуючи хто він а хто я, хоча що мене ще дивує, це ж факт, і якби не брат, то його вибір був би серед моделей або жінок його кола, мене він серед натовпу б ніколи  і не помітив, тому на зло йому  я зроблю вигляд що я цього не чула
• охорона були в сусідньому будинку і нам не заважатиме але в разі чого буде поруч, мало що може статися 
• Тобто ми будемо в будинку лише вдвох?
• Так, а що, щось не так?
• Та ні все добре, це ж не вперше 
• Ну от і добре 
• А що ми будемо робити?
• Ну для початку погуляємо, по дихаємо свіжим повітрям, в лісі та на озері, можемо порибалити, якщо це можливо 
• А ти знаєш що це таке?
• Так знаю і навіть умію 
• Здивував
• Це добре, я ще багато чим можу здивувати 
• Побачимо
• Ще там є телевізор, можемо якийсь хороший фільм вечером подивитися як стемніє, чи ще щось 
• Гаразд побачимо
• Чудово 

     Далі знову тиша. І ось нарешті Ми приїхали зупинився біля будинку #15, я так розумію ключі в нього були, значить завчасно все організував, я думаю тут все по бронюванню, тому і холодильник повний, ну це все логічно. Гаразд це все дрібниці, головне щоб у нас були різні кімнати решту переживу.

Через певний час були біля будинку, мовчки пішли туди, двері були зачинені але ключ був в дверях, ми зайшли будинок і правда був простий але комфортний. Я пішла вперед оглянути дім, він не зупинив, просто пішов по речі, я зайшла у вітальню там і правда був великий телевізор, добре, далі  знайшла кухню, що ж мене влаштовує, заглянула в холодильник там і правда продуктів на місяць треба буде потім все забрати з собою щоб не зіпсувалося. Що ж далі спальні пішла по коридору, знайшла слава богу таки дві. 

І там мене піймав Матвій:

• Ну що вибрала кімнату?
• Поляков ти придурок!
• що вже не так?
• ти мене налякав!
• вибач не хотів, я думав ти мене помітила
• ні
• ну добре, я правда не хотів
• ага
• ну то що?
• Так я цю оберу
• Гаразд, тоді ось твої речі освоюйся, а потім приходь каву поп'ємо  з печивом на кухню, думаю після дороги перекусити не завадить
• Гаразд 

        І далі він пішов, у свою кімнату а я у цю що вибрала свою, відразу зачинила двері про всяк випадок і тепер могла нарешті з полегшенням видихнути. 

         Трохи заспокоївшись, дихання стало рівним, а серцебиття відновилося, і от в цей момент я  вирішила переодягнутися в теплий домашній одяг, взяла телефон в кишені і пішла на кухню. 

         Коли прийшла на кухні на мене чекав перекус у вигляді чаю та бутербродів, але  самого Полякова не було, ну мое десь вийшов до охорони, чи по телефону десь розмовляє щоб  я не чула, ну і нехай, зараз перекусю і тоді піду шукати. 

         Пройшлася по всьому дому, але його не знайшла, ну тоді подумала гаразд, нехай і далі грається  в піжмурки, а я піду до озера погудую каченят. Взяла трохи хліба, одяглася тай пішла, там сіла на лавочку, поламала халіб на маленькі шматочки та й кинула їх каченятам, коли вони прибігли, то я милувалася ними і краєвидом і цією неймовірною тишою, і свіжим та прохолодним вітерцем, який пробирав до кісток. Скільки пройшло часу не знаю, але мені подобається ось так сидіти. Хоча я бу було не проти щоб мене зараз обійняти і сказали що все буде добре. Так навіть я інколи здавалася хотіла звичайної людської ласки та турботи