ГЛАВА 20

УЛЬЯНА.

І ось сьогодні настав цей кошмарний день якого я так боялася. Прокинулася я геть без настрою, була лише девстя ранку, хоча  і спала довше ніж зазвичай. Переодяглась, вже у зручний одяг для прогулянки, щоб не переодягатися, коли прийде Зоя. 

Через деякий час пролунав дверний дзвінок, я знала хто це тому відразу пішла відчинити.

• Привіт Уль
• Привіт Зой
• Ну що готова?
• Ага 
• Ну тоді пішли 
• А на каву не знайдеш?
• Ні немає часу десь по дорозі вип'ємо
• Гаразд 
• Тоді бери речі і пішли 
• Гаразд 
• Я чекати внизу 
• Ок я швидко 

      Вона кивнула і пішла. 

   А я швидко зібралась, одягла пальто зачинила двері і пішла вниз. Там сіла в авто і ми відразу в повній тиші поїхали.

    Далі була зачіска, макіяж, я навіть ні з чим не сперечалася, і на кінець вибір сукні. 

      В магазині вона запитала:

• Ну що вибирати будемо?
• Знаєш абсолютно Нічого нарядного не хочу, і білого теж 
• Сподіваюся що хоча б не чорну 
• Я не проти
• Нізащо подруго, це перебір 
• Якраз те що треба, бо це не весілля, а мій похорон 
• Не верзи дурниці
• Кажу як є, це примусовий захід, і я проти цього тому кажу як є
• Ох Уль 
• тому я не хочу нічого святкового це лише формально і тому я і хочу щось темне і просте
• Гаразд 

    І пішла вибирати. На вибір принесла дві сукні, сіру і рожеву. Вирішила вибрати сіру пряму і простору, з білими камінчиками у верхній половині, якраз буде нейтрально, і плюс не жаль потім викинути, як не потрібну річ, щоб не нагадувала про цей день. Потім вона сказала:

• Ти як?
• Нормально
• Ти наче з Христа знята 
• Бо так і є
• Уль все буде добре 
• Не буде поки я буду з Поляковим
• Ну перебільшувати не треба 
• Це правда 
• Поки ми цього не знаємо 
• Гаразд давай не будемо про це, ти до речі дуже гарна
• Це не важливо 
• Гаразд як скажеш 
• Краще поїхали швидше все закінчимо швидше я це все забуду 
• Добре 

   потім розрахувалися і відразу до РАЦСу, там на нас вже чекали, побачивши його Зоя сказала:

• Я тебе залишу
• Може не треба?
• Треба, тримайся я буду не далеко 
• Гаразд 

   Потім усміхнулася, погладила по плечі і пішла, а цей тип підійшов і сказав:

• Привіт Ульяно 
• Привіт Поляков
• Ти дуже гарна 
• Навіть так?
• Так 
• Ну Дякую 
• Все добре?
• Типу того 
• Готова?
• Типу того 
• Тоді пішли?
• Так 

   Далі ми пішли всередину, все було якось в тумані, я нічого не чула не бачила, коли треба була моя відповідь то він мене взяв за руку, я відповіла, далі були підписи, на поцілунок я відмовилася, він не тиснув.    

    Потім нам вручили свідоцтва про шлюб і ми поїхали в замовлений ресторан. Там нас типу привітали але мені було пофіг. Я навіть і шматка не з'їла, просто не лізло. Я мріяла, лише щоб це все скоріше закінчилось. 

    І це нарешті закінчилося, він тихо сказав:

• Ульяно?
• Що?
• Нам час
• Вже?
• Так
• Невже до тебе ? - тихо запитала я
• До НАС, але спочатку за речами до тебе 
• Гаразд 

   Далі ми попрощалися з усіма і пішли, мої батьки і Зоя дивилися на мене з такою жалістю що мені було не по собі. Хотіло навіть крізь земою провалитися, але навіт цього я не могла собі дозволити.

   Потім поїхали до мене, я взяла те що вже зібрала, він взяв валізи я решту і ми пішли до його машини, і поїхали в його дім, і в мою клітку. І ось тепер починається нове життя, і моє пекло.