РОЗДІЛ 6

УЛЯНА,

Після роботи я поїхала додому. А сама ніяк не могла викинути з голови ту розмову, намагалася, але ніяк не вийшло. З одного боку після почутого трохи страшно і правда хочеться захистити рідних.  З іншого - я маю собою пожертвувати, жити наче в клітці, змінити життя повністю, це вже буду навіть наче не я. Я звичайно розумію, вирішити щось треба, бо ні батьки, ні цей пихатий тип від мене не відчепляться. Чому все так несправедливо? 

Я зараз немов на роздоріжжі. Попереду велика чорна прірва,  з одного боку - темний чорний ліс, з іншої - темний тунель в ніщо. Словом жодного натяку на світло в кінці хоча б десь. Думки про все це мене не покидали, що вирішити  я не знала, від усього цього голова йшла обертом. Я лежала ось так дивлячись на стелю не знаю скільки, підраховуючи тріщини на штукатурці, і тут вже організм не витримав - я заснула. Всю ніч снились жахіття.. 

Наступні три дні я ходила  сумна, і як у воду опущена,  а головне ніхто нічого не питав, це наче  і дивно  і добре. Хоча мені було все одно.  Треба було якось себе чимось відколікти. 

Вечером коли збиралася додому, в мене задзвонив телефон. Глянула - це була мама. Тому відразу відповіла: 

• привіт мам
• привіт доню… - в її голосі чувся сум
• що сталося? 
• це твій брат..
• що вже сталося?
• він у лікарні..
• що??? 
• привезли швидкою, він живий не хвилюйся
• що з ним сталося?
• дуже сильно побили
• хто?
• невідомо, він без свідомості, але поліція взялася за справу, як допитають всіх причетних будемо знати
• гаразд, я зараз приїду
• добре
• скинеш у повідомлення в яку лікарню
• добре доню

     І потім вона  поклала трубку. Чесно  я була  в шоці. Серце почало битися швидше, а думки хаотично метались. Невже це попередження? чи може навмисно хотіли вбити? Так, все. Зараз  йду додому там переодягнуся, і відразу в лікарню. Там дочекаюся коли Кирил прокинеться,  і все випитаю.  

Через годину я була в лікарні біля палати брата, ніхто нічого конкретного не говорив, мама сказала, що лікар був і сказав, - “він спить, живий і без тями, треба чекати ранку”. Тоді мама пішла перекусити. 

Я сиділа на дивані нахиливши голову на коліна, тому не бачила хто міг йти до мене. Підняла голову лише коли почула знайомий голос:

• привіт Уляно.. - цей голос… о боже тільки не він, нехай мені просто це примарилося. Я підняла голову і на жаль, це таки ВІН. Це ж треба навіть тут немає від нього спокою. А що дивно було, так його вбрання: джинси кросівки, футболка і піджак - зовсім неформат для нього, і я шоковано сказала:
• Поляков?
• так, привіт Уляно
• що ти тут робиш?
• прийшов дізнатися як ти
• міг просто подзвонити  - зі злістю відповіла я
• а ти відповіла б?
• не  думаю.. - відповіла чесно я
• отож.. - спокійно сказав він
• як ти дізнався що я тут?
• маю свої методи красуне
• значить слідкував за мною.. я так і знала що так буде! - з образою сказала я, навіть не дивлячись на нього, не хотіла я його зараз ні бачити ні чути
• скажем так, не слідкував, а просто хотів переконатися що в тебе все добре.. і ти в безпеці
• ну як бачиш не все добре, і мені зараз не до тебе
• я знаю.. - сказав він і  сів поряд
• давай не зараз, мені правда не до відповіді на твою пропозицію 
• я знаю, і тому цю тему поки не чіпаю, а ще знаю що ситуація з твоїм братом теж не випадкова..
• що? - я підняла погляд на нього, він взяв мене за руку, на що  я навіть не сперечалася
• це було попередження, лише хотіли налякати, а не вбити
• упевнений?
• так..
• це був ВІН?
• боюсь що так..
• і що тепер?
• ну що я можу сказати, Уляно, часу в тебе мало, як і вибору з відповіддю, якщо звичайно ти хочеш врятувати брата.. - спокійно говорив він, насолоджуючись, тим що вибору у мене зовсім  немає, і я змушена буду погодитися 
• і ти значить цим насолоджуєшся?
• чим? -  з подивом відповів він
• тим що ти переміг! - зло з сльозами на очах говорила я, на що він відпустив мою руку, своєю ніжно взяв мене за підборіддя, підняв, іншо. рукою витер мої сльози і тихо дивлячись мені в очі сказав:
• Уль, послухай мене, мені правда жаль, що все так сталося, якби не ці обставини все було б по іншому, ти правда мені подобаєшся, і якби не цей поспіх, то повільно крок за кроком, я б зробив би все щоб тобі подобатися, і ти мені довіряла..як у нормальних людей все проходить, але.. - слухаючи це все  я просто не вірила своїм вухам, невже мені зараз каже це владна, завжди серйозна, людина яка любить контроль і владу ? я мабуть зійшла з розуму
• ти серйозно? - ледь промовила я
• так
• але як же моя робота? моя сім'я?
• нікуди все не дінеться, я ж тебе не на марс забираю, а з приводу роботи, то краще звичайно мій варіант, так  я можу бути впевнений що ти в порядку,..
• а точніше повністю у всьому цілодобово мене контролювати! -  і ображеною вирвалась з його рук  і відвернулася  від нього
• ні!
• що ні? - здивовано запила я, знову дивлячись на нього
• кожен твій крок контролювати не буду не хвилюйся, хочеш залишитися на свой роботі, гаразд, тоді з тобою буде весь час охоронець, і вранці і вечером буду особисто тебе забирати я сам
• нічого собі.. -  з подивом сказала я
• так, така моя  умова
• а будуть ще умови?? - це з більшим подивом сказала я 
• так, але це вже буде обговорюватися лише тоді коли ти погодишся
• гаразд … - відповіла я, хоча мене ці умови вже лякали, але якщо це запорука безпеки моєї сім'ї то гаразд, нехай тоді все горить вогнем до тла
• гаразд, якщо вранці Кирилу стане краще, тоді я погоджуюся на твою пропозицію  і вечером можемо обговорити всі умови нашої домовленості 
• чудово, ти зробила правильний вибір
• сподіваюся..
• тебе додому відвезти?
• ні, я на машині..
• в такому стані тобі не можна сідати за кермо..
• невже хвилюєшся? - з іронією сказала я
• так
• жартуєш??
• зовсім ні ..- серйозним тоном відповів він