Глава 16

Таннари-вовк біг слідом і бачив, як вовчиця пішла під землю. Все сталося в лічені секунди. Він миттю кинувся туди, але перешкодити падінню не зміг. Розум захлеснула хвиля страху – сталося найгірше: потрапила в якусь мисливську пастку, вовчу яму чи ще кудись! Отже, могла отримати ушкодження, які для неї можуть виявитися смертельно небезпечними. Адже відсутність поблизу людей не виключало їх перебування в цих місцях часом раніше.

Він підскочив до місця, де зникла вовчиця. У вкритій зеленим мохом і сухими голками землі зяяла діра діаметром трохи більше метра з нерівними краями. З них обсипалася земля і дрібне камення, звисали обривками дрібні корені дерев і трави. Підійшовши якомога ближче, але так щоб не сповзти самому, Таннари-вовк заглянув у провалля, що утворилося. На дні ями – на глибині чотирьох-п'яти метрів – він знайшов дівчину, присипану землею. Неспокійно затоптавшись на краю і опустивши голову в отвір, тихо заскиглив, кличучи її. Потривожені ним края діри загрозливо зашурхотіли і обрушили порцію землі на дівчину внизу. І Таннари-вовк вимушено відступив трохи далі, щоб не викликати новий обвал.

Почувши десь зверху скиглення, Аніка заворушилася і підвелася. Під долонями і голим тілом відчувалася нерівна поверхня, волога земля та каміння. Могильна холоднеча місця, в якому опинилася, відчувався всій оголеною шкірою. Від збентеження і розгублення вона не розуміла, що її оточує. До того ж очі не встигли звикнути до навколишньої напівтемряви, не дозволяючи розгледіти що-небудь навколо себе. З-поміж густих ялинових крон землі діставалося мало сонячного світла, а через провал, що утворився, пробиралось і того менше. Усвідомивши, що знаходиться незрозуміло де і в темряві, а на голову сиплеться земля і каміння, Аніка злякано закричала:

- Таннари!

Знову зверху пролунало гучне скиглення. Дівчина задерла голову догори і побачила на тлі світлої плями гостровухий хижий силует.

- Таннари! – знову закричала вона. – Допоможи! Витягни мене!

Через секунду нагорі вовчий контур силуету змінився людським.

- Ти в порядку? – вона почула схвильований голос чоловіка. – Не забилася?

- Ні, я не в порядку! – істерично вигукнула Аніка, намагаючись піднятися на ноги. – Я, тьма знає, де! Мене зараз засипле! Витягни мене звідси! Виииитягниии!!!

- Не кричи ти так, а то всю нечисть місцеву сполохаєш, - глузливо відгукнувся Таннарі.

 - У тебе ще бажання жартувати є? - ображено відгукнулася Аніка.

- Я намагаюся підтримати тебе морально, - постарався виправдатися хлопець. - Не поранилася?

Таннарі принюхався в пошуках запаху крові.

- Ні ... Витягни мене! - ще голосніше вигукнула вона, ледь не плачучи і струшуючи з голови пісок. - Мене зараз завалить заживо...

- Тільки без паніки, - постарався він вгамувати її. - Заспокойся. Ноги-руки цілі, отже, все добре.

- Витягни мене... - запхикала дівчина, опинившись на ногах і обхопивши себе руками за плечі.

Тіло пронизувало тремтіння, але не від холоду, якого вона практично не відчувала, а від переляку і раптовості події.

- Уважніше треба бути, - повчально промовив перевертень. - І не забувати відчувати землю, коли біжиш.

 - Ось давай, отут, почни мене повчати, що й до чого треба було робити, - ображено схлипнула Аніка. - Саме місце і час...

Вона стояла на місці, переступаючи з ноги на ногу і дивлячись на нього знизу.

- Вибач, - перепросив Таннарі. - У цьому є й моя провина. Теж треба було дивитися, куди біжимо. Занадто ми захопилися прогулянкою.

Він подався вперед, звішуючись з краю провалля, і потягнувся рукою вниз. Аніка, бачачи простягнуту руку, теж витягнула свою вверх, намагаючись дістати, але марно. Відстань між ним було занадто великою - метра два, а то й більше. На додачу на дівчину знову посипалися потривожені хлопцем пісок і камені з краю обриву. Заплющивши очі, вона різко відскочила на крок в сторону.

- Ай, повні очі піску... - поскаржилася вона.

- Не дотягнутися, - розчаровано констатував Таннарі. - Підстрибнути зможеш?

Аніка похитала головою, струснувши з себе пісок. Очистивши очі, озирнулася навколо і під ноги, оцінюючи запропонований спосіб вибратися. Зір звиклися з півмороком і переналаштувалися на більш чутливе сприйняття світла, що дозволяло розглянути все більш детально. Поверхня під ногами була всіяна купою дрібних каменів упереміш із землею, що обвалилися разом з нею. Гострі осколки, на яких стояла дівчина, боляче впивалися в босі ступні і змусили відступити в сторону. Взявши себе в руки і озирнувшись, Аніка виявила, що знаходиться в більш просторому місці, ніж вважала.

- Можу спробувати, - відгукнулася вона. - Але треба розчистити місце, а то тут повсюди каміння, боляче по ним ступати.

- Розчистити.

Аніка почала ногами розпихати великі камені в сторони, щоб звільнити собі майданчик для стрибка. Чи зможе дострибнути чи ні, вона точно не знала, але іншого виходу не бачила. На тренуваннях їй вдавалося стрибнути досить високо, і сподівалася, що і тут це вдасться.

- Готово, - повідомила вона Таннарі.