Глава 4

Обід скінчився, і Таннарі з Анікою покинули їдальню.

- Чим сьогодні будешь займатися? - запитав Таннарі по дорозі.

- Напевно, як завжди, - усміхнулася дівчина, - байдикування.

- Тоді у мене є пропозиції, щоб розбавити твій нудний день, - з хитрою посмішкою промовив Таннарі, обхопивши її за талію і захоплюючи за собою.

- Ти мене вже заінтригував, - Аніка з цікавістю не зводила з нього очей, намагаючись розгадати, що замислив вовк.

Але в хитрих блакитних очах тільки танцювали веселі бісики, які не давали розібратися в його намірах.

- Тоді пішли швидше і дізнаєшся, - Таннарі провів її по коридору і попрямував на вулицю.

Погода ще обдаровувала теплом, незважаючи на осінні місяці календаря. Хоча в їхніх краях зима проходила досить м'яко, але осінь не завжди була теплою. Вийшовши з будинку, вони попрямували на задній двір, обходячи основні будівлі. Таннарі вів Аніку, підтримуючи, наче боявся, що вона може втекти.

- Куди ти мене ведеш? - не витримавши, поцікавилася Аніка, підозрюючи лихе.

- Ти була в багатьох частинах маєтку, - відповів Таннарі, - але залишилися такі, яких ще не бачила.

- От, ти інтригуєш мене все більше, - захоплено вигукнула дівчина. - У вас стільки секретів, що мені, напевно, за все життя їх не пізнати.

- Це ти перебільшуєш, - посміхнувся Таннарі. - Секретів не так багато, як ти думаєш. І тобі необхідно буде усі їх пізнати.

Вони підійшли до одного з будинків і увійшли всередину. Це виявилося одне з складських приміщень. У ньому вони пройшли до непримітних дверей.

- Тільки не кажи, що ти ведеш мене в сімейний склеп, - насторожено промовила Аніка, коли Таннарі відкрив двері і повів по широких сходах до внизу.

- У нас немає сімейного склепу, - поблажливо відповів він, тримаючи її за руку і ведучи за собою.

- А що у вас? Родинний цвинтар? - торкнувшись цієї теми, Аніка вирішила розпитати.

- І кладовища у нас немає, - відповів Таннарі зі слабкою посмішкою.

- Ти казав, що подаруєш довге і здорове життя. Перевертні безсмертні? - затамувавши подих, запитала дівчина.

- Та ні, - посміхнувся Таннарі, - інакше Фло так би не переживала за свою жалюгідну душеньку. - І пояснив: - Померлих кремують, так як через магію тіла вовків не розкладаються. Так що склепу або кладовища у нас бути не може з огляду на те, що ховати нічого. Якщо навіть хтось із вовків гине при незвичайних обставинах, то його тіло обов'язково знаходять і спалюють. Але ми сюди не для цього прийшли.

Він відкрив перед нею подвійні стулки дверей і підштовхнув уперед. Аніка опинилася в приміщенні схожому на довгий широкий коридор, освітлений слабкою підсвіткою. Одна стіна праворуч від входу була обвішана зброєю різного типу: пістолети, автомати, снайперські гвинтівки, арбалети, луки, навіть ножі; біля тої, що напроти дверей, стояли шафки із замками.

Більша частина приміщення йшла углиб метрів на шістдесят, де розташовувалися мішені, а на початку відгороджено стійкою з перегородками. Воно явно тяглося під усім будинком, що знаходилося нагорі, а то і під кількома.

Аніка з подивом розглядала оздоблення інтер'єру, не знаходячи слів, щоб висловити свої враження. Раніше їй ніколи не доводилося бачити стільки зброї разом, хіба що тільки в фільмах.

- Це наш тир, - пояснив Таннарі, включаючи рубильник.

І все простір осяяло світлом яскравих ламп.

- Тут ми відточуємо навички стрільби з дистанційної зброї. І тобі також необхідно набути їх. Але сподіваюся, що Звірячий Бог не допустить, щоб вони тобі коли-небудь стали в нагоді, однак навчити тебе ми зобов'язані.

Таннарі взяв два пістолети зі стенду: один великий, інший меншого розміру. Порився в одній із шафок. Підійшовши до стійки, поклав на столик зброю і коробочки.

- Перепрошую, схоже, я не всю правду знаю про вас, - стисло промовила дівчина, дивлячись на чоловіка-перевертня диким поглядом. - Ви якісь бандити? Ви, справді, мафія? Навіщо вам стільки зброї?

- Аніка, радість моя, не говори дурниць, - пирхнув Таннарі, одночасно розкриваючи одну з коробочок з діловим виглядом. - Ти чудово знаєш, хто ми і які труднощі у нас бувають. Ми не завжди дружні між собою. І так вже випробувала на собі.

Він поплескав себе по плечу, потім вказав на неї. Взявши великий пістолет, швидким рухом витягнув обойму і став закладати в неї кулі.

- Не розумію, - здивовано промовив Аніка, спостерігаючи за ним, - якщо кулі вовків не беруть, навіщо тоді зброя?

- Не беруть, - кивнувши, підтвердив Таннарі, при цьому знімаючи пістолет із запобіжника і переводячи затвор, - але виводять з ладу. Кулі, потрапляючи в тіло, перешкоджають регенерації, сповільнюючи її.

Він обережно поклав заряджену зброю на столик і взяв іншу. Проробивши таку ж процедуру з меншим пістолетом, поклав його поруч.

- Підійди, - Таннарі поманив дівчину до себе.

- Ти хочеш, щоб я стріляла з цього? - уточнила Аніка, вказуючи на заряджені стволи.

- Кмітлива дівчинка, - посміхнувся перевертень. - Але перш потрібно надягнути це.

Він простягнув їй навушники і пластикові окуляри. Поки вона надягала їх, він надів собі такі ж.

- І який мені? - невпевнено запитала дівчина, дивлячись розгублено на два пістолета.

- А який подобається, - хмикнув перевертень.

Дівчина вказала на менший, керуючись тим, що для її руки більший може бути незручним. Залишаючись стояти поруч, Таннарі взяв, що залишився. Впевнено стиснувши в долоні, витягнув руку в сторону мішеней. Через секунду пролунав оглушливий постріл, що різонув по чуйному слуху перевертнів.

- Ааа! - скрикнула Аніка, машинально затискуючи вуха долонями поверх навушників.

Хоча слух у дівчини ще не став таким чутливим, як у народженого вовком, але все одно було неприємно. Та й навушники слабо захистили від шуму пострілу.